Анонс подій
Подій не заплановано
Пошук
Посилання
 

 

Геологічна будова

    Тектонічна будова
     Тектоніка – розділ геології, що вивчає будову, рух і розвиток земної кори. Шевченківський район розташований у південно-західній частині Східно європейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент, складений кристалічними сланцями, гнейсами, мармурами, гранітами віком від 3700 до 1200 млн. років. Але Східно європейська платформа – це не суцільна ділянка земної кори. Вона поділяється на багато менших тектонічних структур, які обмежовані глибинними розломами. У межах Східно європейської платформи виділяють такі тектонічні структури: Український щит, Галицько-Волинську западину, Волино-Подільську  плиту, Дніпровсько-Донецьку западину, Воронезький кристалічний масив, Причорноморську западину та інші. Шевченківський район розташований у межах Воронезького кристалічного масиву та Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), на її північній прибортовій зоні. Межею цих двох тектонічних структур є глибинний тектонічний розлом, який у Шевченківському районі проходить приблизно по лінії Лелюківка-Горожанівка-Сазонівка-Михайлівка-Березівка.
     В основі Воронезького кристалічного масиву залягає кристалічний фундамент, складений архейпротерозойськими гірськими породами. На поверхні кристалічних порід залягають безпосередньо гірські породи крейдового періоду, які перекриті товщею палеогенових і неогенових відкладів – зелених, червоно-бурих і барвистих глин, пісків і лесовидних суглинків потужністю 1-3 км.
     Будова Дніпровсько-Донецької западини складніша. Вона знаходиться між схилом Воронезького масиву і схилом Українського щита.

Дніпровсько - Донецька западина в межах Харківщини

Умовні позначення

  схил Воронезького масиву

  північна прибортова зона Дніпровсько - Донецької западини

  центральна зона западини - Дніпровський грабен

 південна прибортова зона Дніпровсько - Донецької западини

 схил Українського щита

 

Тектонічна будова

 

Утворилася на фундаменті Східно європейської платформи в результаті опускання найдавніших кристалічних порід по лініях глибинних тектонічних розломів. Дніпровсько-Донецька западина складається з північної і південної прибортових зон, де кристалічний фундамент залягає на глибині до 15-17 кілометрів, і центральної зони, яка називається Дніпровський грабен, де глибина поверхні кристалічного фундаменту до 20 км.
Отже, північна частина Шевченківського району знаходиться в межах Воронезького кристалічного масиву, а південна – в північній прибортовій зоні Дніпровсько-Донецької западини.

Неотектоніка


      Неотектоніка (новітня тектоніка) – це наука, яка вивчає тектонічні рухи і створені ними деформації поверхні і цілі структурні форми, які виявляються шляхом дослідження земної поверхні.
      Неотектонічні рухи і структури виділяються на спеціальних картах за допомогою ізоліній (ізобаз), які показують деформацію певної вихідної поверхні. Звичайно за таку поверхню приймають морську акумулятивну (акумуляція – накопичення) рівнину на межі палеогену і неогену, яка має вік 25 млн. років. На всій території Шевченківського району неотектонічних рухи додатні і становлять переважно 150-160 метрів. Найбільша амплітуда нетоксичних рухів знаходиться західніше с. Шишківка і досягає 170 метрів. Мінімальні деформації – від 140 до 150 м – знаходяться на східній околиці с. Ленінка, північніше с. Новомиколаївка та південно-східніше Федорівки.
     Неотектонічні рухи  земної кори тривають і в наш час, територія Шевченківського району продовжує підніматись. Північна частина району, яка знаходиться на схилі Воронезького кристалічного масиву, піднімається зі швидкістю 4-5 мм на рік, а південна частина, що в межах Дніпровсько-Донецької западини, підвищується зі швидкістю 3-4 мм за рік.

Неотектоніка

Сумарні амплітуди неотектонічних рухів (у метрах)


   Геологічна будова


       В Шевченківському районі гірські породи архейської, протерозойської та палеозойської ер на денну поверхню ніде не виходять. Найдавніші гірські породи, Які відслонюються (оголюються) в нашому краю – це породи крейдяної системи мезозойської групи: піски глауконітові, пісковики, глини, мергель, вапняки, біла крейда, кварцити, зерна кварцу, фосфоритові конкреції. Ці гірські породи виходять на поверхню в долині річки Великий Бурлук. У долинах річок Волоська Балаклійка, Середня Балаклійка, Гусинка, Гусочка, Баба, Синиха та інших виходять на денну поверхню гірські породи палеогенової системи: глини, зеленувато-жовтуваті пісковики, тонкозернисті і глинисті піски, мергель. Неогенові відклади поширені на території всього району, вони складені переважно білими пісками, суглинками та глинами червоно-бурими, бурими та барвистими. Їх можна побачити на схилах долин, балок, у ярах та в кар’єрах. Всюди на території району залягають четвертинні відклади. Вони вкривають більш давні породи і складаються з лесовидних та алювіальних суглинків, алювіальних глинисто-піщаних лесоподібних порід, алювіальних пісків. Найбільше значення мають лесовидні суглинки, які поширені на всій території району, за винятком окремих виходів інших порід, заплав та річкових терас. Лесоподібні суглинки знаходяться під грунтом і є основною ґрунтоутворюючою гірською породою в нашому краю. На заплавах знаходиться мулисто-піщана суміш – сучасні алювіальні відклади.
У південно-західній частині Шевченківського району, в басейні р. Сердюкова, на території району знаходиться соляний шток. Вік має тектонічне походження і утворився таким чином: кам’яна сіль, що залягає на великих глибинах, як пластична речовина здатна під тиском перетікати з одних місць в інші. Під тиском порід, що розташовані вище, і при бічних тектонічних рухах сіль витискується з пласта і прямує нагору, де менший тиск. Під час руху сіль прориває верстви порід або піднімає їх у вигляді купола. Іноді вона піднімається дуже близько до поверхні і знаходиться на глибині, достатній для розробки родовища.

Геологічна будова


Виходи на денну поверхню гірських порід

  неогенової системи

  палеогенової системи

  крейдової системи


Геологічна історія


      Протягом архейської та протерозойської ер відбувався тривалий процес формування однієї з найдавніших ділянок земної кори – Східноєвропейської платформи, яка складена докембрійськими кристалічними породами і є залишком давніх архейських гір, від яких залишився лише фундамент. У південній частині платформи утворився Сарматський щит, який у пізньому протерозої і ранньому палеозої зазнавав переважно висхідних рухів, супроводжуваних денудацією. У пізньому девоні (приблизно 370 млн. років тому) у тілі Сарматського щита виникли глибинні розломи, по яких територія, розміщена між ними, зазнала інтенсивного опускання. Так почалося формування Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ). Надалі угинання охопило прилеглі частини Українського щита і Воронезького кристалічного масиву, на яких сформувалися борти ДДЗ. У пізньодевонський період у найбільш заглибленій частині Дніпровсько-Донецької западини – Дніпровському грабені – відбувалося накопичення вулканічних і осадових уламкових гірських порід и соленосних відкладів величезної потужності. При цьому соленакопичення відбувалося у напівзамкненому морі,  яке займало також і південну частину нашого району, в умовах сухого і жаркого клімату. В північній частині Шевченківського району моря в той час не було, тому тут немає відкладів гірських порід девонської системи. Наприкінці девону море відступило і територія нашого краю стала сушею.
     Кам’яновугільний період (карбон) почався 350 млн років тому великою трансгресією – наступом моря. На початку періоду відкладалися переважно вапняки в умовах відкритого моря. Пізніше, аж до кінця кам’яновугільного періоду, відбувалося часте чергування мілкого моря з низинною сушею, вкритою тропічними болотами, де накопичувалися рослинні рештки, що привело до утворення кам’яного вугілля. Таке часте чергування мілководдя з низинною сушею в нашому краю зумовило ритмічне чергування пісковиків і аргілітів з шарами вапняків і кам’яного вугілля, які накопичувалися в нашому районі в кам’яновугільний період. В цей час активно відбувалося поглиблення Дніпровсько-Донецької западини.
На початку пермського періоду, який почався 285 млн років тому, панував жаркий сухий клімат. У цей час в південній частині нашого району утворилися червоноколірні пісковики і глини, а потім, в умовах морських лагун – вапняки, доломіти, гіпси, сульфатні породи, калійна та кам’яна солі. Це була друга епоха соленакопичення. Солі пермського періоду залягають у південній частині Шевченківського району, в межах Дніпровсько-Донецької западини. Вони створили екран, що затримує нафту і газ, які збиралися в антикліналях і куполах у значні поклади.
       На початку мезозойської ери, у тріасовий період Шевченківській район був сушею. В цей час на поверхні нашого краю утворилися гравелисті піски, різноколірні та сірі глини.
       На початку юрського періоду, 195 млн років тому, почався наступ моря, яке проіснувало на території краю понад 50 млн років. У цей час на морському дні накопичувалися піски, пісковики, різноманітні вапняки і сірі глини. Юрський період закінчився регресією (відступом) моря.
       Гірські породи, що утворилися в крейдовий період,  виходять на денну поверхню в долині річки Великий Бурлук. На початку крейдового періоду, 137 млн років тому, наш край був сушею. Але через кілька мільйонів років почався наступ моря, яке проіснувало в нашому краю майже 65 млн років. На дні моря відклалися спочатку піски, а згодом – потужні поклади крейди і крейдяного мергеля. У цих відкладах часто зустрічаються скелети белемнітів («чортові пальці») та черепашки різноманітних молюсків. Наприкінці крейдового періоду море залишило наш край.
       На початку палеогенового періоду кайнозойської ери територія Шевченківського району була сушею, але скоро сюди знову приходить море. В умовах моря відбувалося накопичення кварцових пісків, пісковиків, алевролітів, різноколірних глин, мергелів, опок, а також крем’яного гравію та фосфоритових конкрецій. Ці гірські породи відслонюються в долинах річок Великий Бурлук, Гусинка, Баба, Волоська Балаклійка, Осинівка, Синиха та інших. Наприкінці палеогену море відступило далеко на південь від нашого краю.
       Неогеновий період (неоген) поділяється на дві епохи: міоцен та пліоцен. Клімат цього періоду був помірно теплий і достатньо вологий. У неогеновий період почалося накопичення осадових гірських порід полтавської світи. Спочатку це були алювіальні відклади в річкових долинах, а потім, у середньому міоцені в наш край прийшло море, на дні якого відкладалися характерні білі кварцові піски полтавської світи потужністю до 3 метрів. У кінці середнього міоцену (12 млн р. тому) море залишило межі Шевченківського району. В пізньому міоцені на пісках полтавської світи відкладалися різнобарвні (строкаті) глини.  Так сформувалася морська міоценова підвищена рівнина, яка складена морськими пісками палеогену і полтавської світи неогену. Ці піски перекриті товщею різнобарвних, червоно-бурих глин та лесоподібними суглинками. Внаслідок вивітрювання гірських порід в пліоцені утворилися червоно-бурі (скіфські) глини, які широко розповсюджені на території району. В неогеновий період у долині р. Сіверський Донець сформувалися найдавніші тераси – іванівська, новохарківська та бурлуцька.
      Внаслідок неоднакової геологічної будови Шевченківський район у геологічному відношенні поділяється на дві частини. Межа між ними проходить приблизно по лінії с. Шевченкове – с. Володимирівка – с. Ленінка – с. Новомиколаївка – с. Михайлівка – південно-східна околиця с. Первомайське – с. Станіславка – вододіл між річками Віднога та Мокра Віднога. Західна частина Шевченківщини розташована на трьох найдавніших (неогенових) терасах Сіверського Дінця, а східна частина нашого краю – це морська міоценова підвищена середньорозчленована рівнина.
      В ранньому пліоцені сформувалася восьма (іванківська) тераса. Її будова така: під грунтом залягають п’ять горизонтів лесоподібних суглинків, які утворилися під час п’ятьох антропогенових зледенінь. Нижче залягають червоно-бурі глини, потім товща різноколірних глин на річковому піску пра-Дінця. В пізньому пліоцені сформувалися сьома (новохарківська) та шоста (бурлуцька) тераси. Ці тераси містять повний набір ( по п’ять) антропогенових лесоподібних суглинків. Під ними на новохарківській терасі залягають  червоно-бурі, нижче-різноколірні глини, а також потужна товща (до 25 м) річкового піску. На бурлуцькій терасі – сірі і зеленкувато-сірі суглинки і глини, а нижче – пісок річкового алювію товщиною 10-15 м.
      В антропогеновому (четвертинному) періоді було 5 зледенінь північного заходу Східно європейської рівнини. І хоча льодовики ніколи не досягали території Шевченківського району, вони вплинули на геологічну будову нашого краю. Усі зледеніння супроводжувалися у наших місцях поширенням багаторічної мерзлоти і накопиченням лесоподібних суглинків, а в епохи потепління (міжльодовиків’я) утворювалися викопні  ґрунти. Зледеніння вплинули також на формування річкових терас: у період зледеніння річки поглиблювали річище і долину, утворюючи уступи терас, а під час потепління клімату переважала бічна ерозія, коли річки розширювали терасу, накопичуючи на ній алювіальні відклади. Така зміна в роботі річок, зумовлена зміною клімату, привела до утворення в долині Великого Бурлука двох терас: заплави і борової (першої надзаплавної тераси). Надзаплавна тераса утворена сірими пісками, суглинками та супісками. В антропогеновий період на земній поверхні нашого краю відкладалися в основному лесоподібні (або лесовидні) суглинки бурувато-жовтого кольору з дрібними вапняковими конкреціями.
     В голоценову епоху антропогенового періоду утворилися в основному річкові (алювіальні) відклади, які складають низькі та високі рівні заплавних терас, а також під час кліматичного оптимуму (6-5 тис. Років тому) утворився ґрунтовий покрив, що становить голоценовий горизонт похованого ґрунту.
    Сучасні відклади – це алювіальні відклади, що утворюються внаслідок водної ерозії і накопичуються на заплавах річок, днищах балок, на дні озер, ставків та водосховищ. Вітрова ерозія сприяє накопиченню пилу та найдрібніших часток грунту на узліссях та біля лісопосадок.

Тераси ріки Сіверський Донець на території Шевченківщини (за М. І. Дмитрієвим)



Найпоширеніші гірські породи нашого краю


       Пісок – незцементована осадочна дрібноуламкова порода. За найпоширенішою класифікацією, до піщаних фракцій належать уламки розміром 2-0,05 мм. Склад і колір різноманітні. За мінеральним складом виділяють кварцові, польовошпатові, слюдисто-кварцові, глауконітові та інші піски. Забарвлення пісків залежить від їхнього складу. Піски - продукти фізичного і хімічного вивітрювання різних гірських порід, тривалого і багаторазового перемивання, сортування уламкового матеріалу текучими водами або морським прибоєм та відкладання на дні водойм. У Шевченківському районі пісок є повсюди і залягає на різній глибині. Під впливом тиску та інших природних процесів піски перетворюються на пісковики. В народному господарстві використовують різні види піску. Кварцові піски – сировина для скляної промисловості, виробництва фільтрів, силікатної цегли, цементних розчинів, бетону, абразивний та формовочний матеріал у ливарній справі. З кварцового піску також виготовляють хімічний посуд, кварцові лампи. З глауконітово-кварцових пісків виготовляють калійні добрива. Використовується пісок і в дорожному будівництві. Сплавляючи в електричних печах кварцовий пісок з вугільним порошком, отримують карбід силіцію, який називається карборунд і має дуже високу твердість.
      Пісковик – уламкова гірська порода, що виникла в результаті цементації піску. Цементуючими речовинами можуть бути вапняк, гіпс, глина, кварц, халцедон, гідроксиди заліза. Розмір піщинок визначає структуру пісковику, а мінеральний склад цементуючих речовин – його фізичні властивості, в тому числі твердість, щільність і колір. Виділяють такі різновиди пісковику: кварцові – із зерен кварцу і невеликої кількості польових шпатів, колір світло-сірий; глауконітові – здебільшого мілководно-морського походження, зеленкуватого відтінку; вапнякові – в основному морського походження, зцементовані кальцитом; залізисті – континентального походження, зцементовані гідроксидом заліза та інші. Пісковик відслонюється на схилах яру в Гашинівському лісі, в ярах біля с. Горожанівка, на правому березі р. Волоська Балаклійка. У промисловості будівельних матеріалів використовують міцні різновиди пісковику, з яких виготовляють переважно бут і щебінь. Кварцові пісковики – сировина для скляної, керамічної та металургійної промисловості.
       Глина – незцементована  порода з переважанням у складі глинистих матеріалів. Будова землиста. Глина у суміші з водою утворює в’язке «тісто», що формується і зберігає надану форму. Обпалене, воно твердіє. Глина прилипає до язика. У воді дуже розмокає, а висихаючи, зменшується в об’ємі. Колір різноманітний, залежно від мінерального складу. Особливо поширені полімінеральні глини. Їх пластичність залежить від домішок. Глини утворюються в результаті хімічного вивітрювання магматичних порід, розмивання кори, вивітрювання текучими водами і перевідкладання матеріалів. Полімінеральні глини відкладаються на дні річкових долин та озер. У Шевченківському районі глини є повсюди. Глина – будівельний вогнетривкий матеріал, сировина для виготовлення фарфору, фаянсу, гончарних та керамічних художніх виробів.
      Суглинок – тонкоуламкова континентальна осадочна гірська порода. Складається з глини та піску (25-50%). Колір жовтий, світло-бурий, сірий, вохристо-червоний. Має запах глини. З водою утворює пластичну масу. Легко розтирається пальцями, при цьому відчуваються піщинки. Лесоподібний суглинок закипає при дії розбавленої хлоридної кислоти. Лесоподібні суглинки залягають під грунтом на всій території району, за винятком крутих схилів річкових долин, заплав річок та надзаплавної тераси Великого Бурлука. Використовуються суглинки для виробництва цегли та у ливарній справі.
      Супісок – змішана гірська порода, яка складається з піску і глини. На відміну від суглинку, містить більше піску (понад 50%) і менше глини. Слабо розмокає у воді. Колір жовтий, палевий, світло-бурий. Відслонюється в долинах річок Великий Бурлук, Синиха, Кущуваха, Осинівка.
      Вапняк – осадова гірська порода, яка складається з мінералу кальциту. Будова щільна, в основному містить скелетні залишки (черепашки) вимерлих морських тварин. Колір різноманітний. Невелика твердість. Активно закипає при дії розбавленої хлоридної кислоти. Вапняки бувають такі: піщані – містять піщані зерна, занурені в загальну масу, їх помітно в лупу; доломітові - містять домішки мінералу доломіту; глауконітові – зеленкуваті, з домішкою мінералу глауконіту; слюдисті – містять листочки слюди та інші. Утворюється в морях. У сприятливих умовах в теплому морі з перенасичених розчинів випадають карбонати – кальцит і доломіт, з яких і утворюється вапняк. Відслонюється на правому корінному березі Великого Бурлука. Використовується у скляній і цукровій промисловості, для випалювання вапна, для одержання карбіду кальцію та соди.
      Крейда – осадова органогенна слабозцементована, тонкозерниста карбонатна гірська порода, яка складається переважно з дрібних кальцитових решток морських водоростей. Будова щільна. Колір білий, жовтуватий. Твердість невелика, дряпається нігтем. Активно закипає при дії розбавленої хлоридної кислоти, не залишаючи брудної плями. Утворюється в теплих морях в результаті накопичення на їхньому дні вапнякових скелетів планктонних одноклітинних організмів. Поклади крейди відслонюються на правому корінному березі річки Великий Бурлук. Використовується в цементній, металургійній, цукровій, паперовій, гумовій, скляній промисловості, для виробництва замазок, білил, кераміки, фарб, лаків, глазурі, вибухових речовин, зубного порошку, пластмасових виробів. Крейда є цінною сировиною для виробництва скла, вапна, шин.
      Мергель – осадочна глинисто-карбонатна порода. Щільна, крейдоподібна, з плитчастими окремостями. Структура тонкозерниста. За складом – однорідна суміш глинистих і карбонатних мінералів. Як правило, містить рештки викопних організмів. Твердість низька або середня. Колір білий, світло-сірий, жовтуватий, зеленкуватий. Утворюється в результаті одночасного осаду карбонатного і глинистого матеріалів на прибережних ділянках морського дна, рідше – у прісноводних басейнах. Використовується як сировина для виробництва цементу та як будівельний матеріал. Відслонюється в долині Великого Бурлука.
      Фосфорит (від грецького «фосфорос» -  світлоносний). Утворює конкреції та округлі жовна в глинистих сланцях, крейді, мергелі, а також багаті на фосфор пласти і поклади. Будова радіально-промениста. Розміри конкрецій – від 2 до 20 см. Порода в основному складається з фтор-апатиту. Колір чорний, темно-сірий. Нагромаджується в мулі в результаті винесення фосфору річками в моря, розчинення його в морській воді, засвоєння планктонними організмами, водоростями, рибами та їх відмирання. Можливо, фосфати випадали в осад і чисто хімічним способом. На денну поверхню в Шевченківському районі виходять на правому схилі долини Великого Бурлука біля сіл Нижній Бурлук та Гетьманівка. Використовуються фосфорити для виробництва мінеральних фосфорних добрив.
      Кремінь – мінеральне утворення з тонкокристалічного або аморфного кремнезему. Будова волокниста, текстура масивна. Твердий, дряпає скло. Забарвлення різноманітне, від жовтувато-сірого до чорного. Блиск восковий, близький до матового. Для кременя характерний  раковистий злом з гострими ріжучими краями, які просвічуються. На території Шевченківського району трапляється у вигляді крем’яного гравію, гальки та конкрецій у шарах піщано-глинистих відкладів, крейди і мергелю крейдового віку, що відслонюються в долині річки Великий Бурлук. Утворився з уламків зцементованих решток викопних організмів. Завдяки значній твердості, здатності сколюватися з утворенням гострих країв, іскрити при ударі з кременя первісні люди здавна виготовляли ручні рубила, ножі, скребла, наконечники стріл та списів. У промисловості кремінь використовується для виготовлення абразивних, вогнетривких і кислототривких матеріалів для одержання глазурі та емалі в керамічній промисловості, як матеріал для сувенірів і прикрас.

 

 

Переглядів: 66
Дата публікації: 15:23 25.06.2018
Версія для слабо- зорих