Анонс подій
Подій не заплановано
Пошук
Посилання
 

 

Корисні копалини

Корисні копалини


         Корисні копалини – природні мінеральні утворення в земній корі, які використовуються в народному господарстві безпосередньо або після попередньої обробки. Корисні копалини бувають органічного і неорганічного походження, а за фізичним станом – тверді, рідкі і газоподібні. Усі корисні копалини поділяють на чотири основні групи: 1) горючі; 2) металеві; 3) неметалеві; 4) гідро і газомінеральні (підземні води, розсоли, мули, негорючі інертні гази). В Шевченківському районі немає родовищ металевих корисних копалин. Найбільш поширені корисні копалини нашого краю – це будівельні матеріали осадового походження (піски, глини, крейда, вапняки, мергелі) та природний газ.


Горючі корисні копалини


       Горючі корисні копалини – це природні сполуки, що мають здатність горіти і використовуються в народному господарстві як джерела теплової енергії. З горючих копалин у Шевченківському районі добувають природний газ і нафту, а також є невеликі поклади торфу і кам’яного вугілля.
       Природний горючий газ – здатна горіти природна суміш вуглеводневих газів, зосереджених у підземних резервуарах. Основними складовими частинами газу є метан (55-99%) та інші вуглеводні – етан, пропан, бутан, етилен (до 28%). Як домішки містить диоксид карбону (до 6%), диоксид азоту (до 8%) та інертні гази. Використовується як паливо під час газифікації житлових, адміністративних приміщень і промислових підприємств, а також є цінною хімічною сировиною. Природний газ широко використовується в хімічній промисловості, є сировиною для одержання синтетичного каучуку, штучного хутра, пластмаси, мінеральних добрив.

Корисні копалини Шевченківщини

Родовища корисних копалин:

 

     Примітка: невеликі кар`єри, де видобувається пісок, глина та суглинок, на карті не позначені

       У нашому краю газ знаходиться на різній глибині, від 1800 до 4000 метрів. У Шевченківському районі природний газ добувають з 4 газоконденсатних родовищ. Це такі родовища:
   а) Шевченківське
   б) Максальське
   в) Іскрівське
   г) Борисівське
      Шевченківське родовище знаходиться біля с. Олександрівка, Максальське – на території Сподобівської сільської ради, Іскрівське – поблизу с. Первомайське, а Борисівське – між селами Семенівка та Новий Лиман. Усі ці родовища газоконденсатні, тому що газ збагачений парами рідких вуглеводнів. Борисівське родовище має підвищений вміст гелію, пропану та бутану. Видобуток газу в Шевченківському районі здійснює організація «Шебелинкагазвидобування». Видобутий газ надходить на установки комплексної підготовки газу, які знаходяться біля сіл Сподобівка, Дуванка, Первомайське, Олександрівка та Семенівка. На цих установках газ очищають від різних домішок, відділяють від газу конденсат і відправляють його до Шебелинського газопереробного заводу, де стабілізований конденсат переробляють на бензин. Крім цього,  на установках знижують тиск газу з 150-250 атмосфер до 6 атм. Кожна установка комплексної підготовки газу (УКПГ) є завершеним технологічним комплексом з підготовки газу і конденсату до транспортування. До складу УКПГ входять сепаратори очищення газу, роздільник-дегазатор, атмосферний роздільник, ємності стабілізації конденсату, теплотехнічне обладнання, електротехнічне обладнання, система зв’язку, система пожежної сигналізації. Природний газ із Шевченківського та Іскрівського родовищ надходить у магістральний газопровід Шебелинка -Острогозьк. Газ із Максальського родовища надходить по трубах для потреб підприємств, установ та жителів Шевченківського району і подається до газопроводу Новопсков - Шебелинка. Пошукові роботи родовищ  газу ще не закінчилися. Проводять їх геологи з Ізюмської нафтогазорозвідувальної експедиції. Бурові установки пробурюють свердловини до глибини 3700 метрів.
      Нафта – природна масляниста горюча рідина, що складається з вуглеводнів (метанових, нафтових і ароматичних) з домішкою сірчаних, азотних, кисневих сполук. Колір бурий до чорного, рідше світло-коричневий. Утворюється в результаті нагромадження й перегнивання на дні водойм решток водоростей і планктону, змішаних з неорганічним мулом, та дальшого їх перетворення під дією анаеробних бактерій, тиску вищерозміщених верств порід і високої температури. Обов’язковою умовою нафтонагромадження вважають наявність великих ділянок занурень земної кори. Нафта сирою не використовується. На нафтопереробних заводах з нафти під час її переробки одержують бензин, гас, дизельне паливо, мазут та інші речовини. У хімічній промисловості з нафти виробляють понад 700 найменувань різних речовин, у тому числі синтетичний каучук, пластмаси, фарбники, миючі засоби та інші. В нашому краї нафту видобувають із Гашинівського нафтового родовища, яке знаходиться північно-східніше с. Худоярове. На нафтоочисній установці, яка знаходиться біля родовища, нафту очищують і відправляють споживачеві.
     Торф утворюється під водою при недостачі кисню з відмерлих і неповністю розкладених залишків рослин сучасних боліт, з домішкою до 50% глини і піску. Колір бурий, чорний; природна вологість 75-95%, вміст вуглецю 45-66%. Розрізняють такі види торфу: моховий, сфагновий, осоковий, трав’янистий, очеретяний та інші. Використовується як паливо, сировина для вироблення горючого газу, аміаку, а також у сільському господарстві та хімічній промисловості. В нашому краю невеликі поклади осоково-очеретяного і трав’янистого торфу знаходяться на заплаві Великого Бурлука біля с. Михайлівка Нижньобурлуцької сільської ради, на заболочених ділянках заплави між селами Гетьманівка і Василенкове та в інших місцях. Поклади торфу незначні, промислового значення не мають, і тому торф у нашому краї не видобувається.
     Кам’яне вугілля складається з органічних речовин та мінеральних домішок. Утворюється в результаті фізико-хімічних змін прибережно-морських і континентальних рослин, які знаходяться під великим тиском гірських порід. Пласти кам’яного вугілля в Шевченківському районі відкриті в 1960-х роках поблизу с. Федорівка під час буріння геологорозвідувальних свердловин. Пласти малопотужні, залягають на значній глибині і тому практичного значення не мають.


Неметалеві корисні копалини


      Неметалеві корисні копалини – група різних твердих корисних копалин, що їх використовують у народному господарстві в природному стані і у вигляді мінералів та сполук, вилучених механічною, термічною або хімічною обробкою. З неметалевих корисних копалин для промислових і побутових потреб у Шевченківському районі добувають будівельні та формувальні піски, глину, суглинок, крейду, мергель, є поклади пісковику, фосфоритів, кам’яної солі.
     У нашому краю поклади глини є повсюди. Видобувають різну за кольором глину: білу, червоно-буру, сіру, зелену, жовту, коричневу, барвисту. Глина завжди мала важливе значення в житті населення нашого краю, і тому її видобували біля кожного населеного пункту. У XVIII та XIX століттях хати в селах будували переважно з хмизу, обмазуючи його всередині і з усіх боків глиною. Призьба та долівка теж були глиняними. В XX столітті, аж до кінця 50-х років, у більшості сіл основним будівельним матеріалом був саман. Саман – це великі брили висушеної глини з соломою розміром приблизно 40х25х20 см. Робили його так: на рівне або з незначним заглибленням місце завозили глину, солому, полову, воду і місили кіньми, а іноді ногами, заміс. Приготувавши заміс, спеціальними дерев’яними формами (вони називаються станки) формували саман і сушили його в затінку. Потім з нього викладали стіни хати та інших господарських будівель. Хата з саману була теплою. Саман робили з глини, яку добували біля села. Наприклад, у колишньому с. Олійникове саман робили з білої глини, яку добували на західній околиці села, біля Білої криниці. Жителі с. Одрадне саман виробляли з червоно-бурої глини, яку видобували на східній околиці села. В с. Середня Долина саман виробляли з світло-коричнової глини (народна назва – глей), яку добували в східній частині села, на правому схилі долини, біля колишнього маєтку пана Садовського.
         До 1917 року в окремих селах на невеликих цегельних заводах з глини випалювали цеглу. Так, в економії пана Костомарова в с. Петропілля цеглу випалювали з місцевої глини. Саме  з неї побудували першу станцію Булацелівка в 1895-1896 роках. Також виробляли цеглу в с. Семенівка, на східній околиці сучасного села Зорянське (в Кашинському) в економії пана Булацеля, біля с. Ленінка (колишнє Богородишне), у Волоській Балаклії в економії пана Маркова, в селах Іванівка, Новомиколаївка та інших. У середині минулого стріччя цеглу випалювали з місцевої глини в с. Олександрівка (біля колишньої Крейдянки), на західній околиці Грози, біля с. Федорівка та інших. У другій половині ХХ століття працювали цегельні заводи Волосько-Балаклійський, Петрівській, Кашинський (в с. Зорянське), Тетянівський, які виробляли цеглу з глини місцевих родовищ цегельно-черепичної сировини: Волосько-Балаклійського, Петровського, Тетянівського. На жаль, у зв’язку з відсутністю попиту на місцеву цеглу ці заводи припинили своє існування. На початок XXI століття в Шевченківському районі немає діючих цегельних заводів.
        Для господарських та побутових потреб населення Шевченківщини використовує глину з невеликих кар’єрів та копалень, які є в кожному  населеному пункті. Сьогодні в Шевченківському районі понад 25 глиняних кар’єрів. Видобувають глину цегельну та гончарну. На відміну від звичайної, гончарна глина пластичніша та жирна на дотик. Її використовують для побутових потреб. Невеликі кар’єри та копальні гончарної глини є в Мишкиній балці на східній околиці Гетьманівки, біля сіл Петрівка, Федорівка та в інших місцях.
       Поряд з глиною, населення нашого краю широко використовувало місцеві суглинки. З суглинка виготовляли саман, виробляли цеглу-сирець, використовували для інших господарських потреб. Лесоподібний суглинок добувають у невеликих кар’єрах і копальнях біля кожного села. В наш час суглинок використовувають для примазування жилих будинків і господарських будівель.
      Піски будівельні – піски, які використовуються у будівництві. Будівельні піски – важлива сировина для виготовлення бетону, будівельних розчинів, а також  матеріал для прокладання доріг. Багато місцевостей району мають родовища цієї сировини. Розробляються вони відкритим (кар’єрним) способом. У Шевченківському районі близько 20 піщаних кар’єрів. Найбільші з них знаходяться біля сіл Волоська Балаклія, Михайлівка, Аркадівка, Ленінка, Сподобівка, Баранове, Нижній Бурлук, Верхньозорянське та інших. Значне є Семенівське родовище будівельних матеріалів, де добувають пісок і глину. Пісок з кар’єру в с. Одрадне використовує СТОВ ім. Ватутіна для місцевих потреб та підприємства і організації смт Шевченкове. На початку 1960-х років південніше с. Федорівка, біля Хирхалевого лісу, з ініціативи Тарасенка Івана Арсентійовича відкритий кар’єр якісного піску, який використовують як місцеві жителі, так і сусіди з Ізюмського району. Біля колишнього села Олійникове, на правому березі Великого Бурлука в кінці минулого століття відкритий кар’єр якісного жовтого піску, який використовується для приготування будівельних розчинів. Запаси будівельного піску в нашому краю практично невичерпні, що повністю задовольняє потреби господарства і населення району.
      Піски формувальні – піски, придатні для ливарного виробництва, виготовлення вогнетривів (динасу), фарфоро-фаянсу та абразивних матеріалів. Основними якостями формувальних пісків є вогнетривкість і газопроникність. Вимоги промисловості визначають хімічний склад піску (кварцу до 90%), гранулометричний склад та вміст глини. Шкідливими є домішки сполук заліза, лужних металів, сульфідної сірки, фосфору і органічних речовин. Найбільше родовище формувальних пісків на сході України – Вишівське родовище, яке знаходиться в Шевченківському та Куп’янському районах. Його площа 400 га, в тому числі площа Старовірівського кар’єру 218 га. Продуктивна товща родовища складається з трьох горизонтів: 1-й – напівжирні піски неоген-антропогенового віку (потужність 7 м, глибина залягання 16 м), 2-й – пісні піски полтавської світи неогену (потужність 2,7 м, глибина залягання 25 м), 3-й – кварцові піски харківської та берекської світ палеогену (потужність 10,9 м, глибина залягання 40 м). Запаси пісків на 1985 р. становили 80,0 млн т. Вишнівське родовище забезпечує потреби ливарних та машинобудівних заводів України та інших країн близького зарубіжжя. В цьому родовищі унікальним є Старовірівський кар’єр, де видобувають формувальний пісок, який здебільшого використовується як основний компонент суміші при виготовленні форм, що застосовуються для одержання литва. На базі цього кар’єру працює виробничо-комерційна фірма «Старк», якою керує директор В’ячеслав Тимофійович Ісиченко. «Старк» - скорочено від «Старовірівський кар’єр». Це промислове підприємство працює стабільно і з року в рік збільшує валовий видобуток формувального піску, який постачається на підприємства України, Росії, Молдови, Білорусі та Прибалтійських держав.
       А почалася історія Старовірівського кар’єру після побудови Харківського тракторного заводу, для якого була потрібна різноманітна сировина, в тому числі й високоякісний формувальній пісок. Після розвідувально-пошукових робіт у 1937 році ввели в експлуатацію Старовірівський кар’єр піску, який став окремим цехом ХТЗ. До Великої Вітчизняної війни кар’єр був невеликим підприємством, де всі головні роботи виконувалися вручну. За рік на завод відправляли всього 82 тис. тонн піску. Під час війни кар’єр не працював, а з 1944 року відновив свою роботу. Після війни Старовірівський кар’єр поступово став нарощувати свою потужність. У 1956 році видобуток піску склав понад 300 тис. тонн на рік. У 1957 році Старовірівський кар’єр стає підприємством союзного значення. З цього часу почалося швидке економічне зростання цього промислового підприємства. Тут були удосконалені під’їзні, шляхи, надійшли більш потужні екскаватори, вагонетки, самоскиди. У 1963 році площа кар’єру, яка до цього часу знаходилася лише в Куп’янському районі, була значно розширена за рахунок земель Шевченківського району. З кінця 1960-х до кінця 1980-х років кар’єр швидко і впевнено збільшує видобуток формувального піску. В кар’єрі була здійснена корінна реконструкція: почали працювати високопродуктивні екскаватори, створено могутні тепловозний, бульдозерний та автомобільний парки. З 1987 року в кар’єрі працюють 30-тонні «БілАЗи». Завдяки цьому відвантаження формувального піску збільшилося з 600 тис. тонн в 1960-х роках до 1,54 млн тонн в 1987 році, а в наступні роки постачання піску стабілізувалося на рівні 1,3 млн тонн на рік. Старовірівський пісок надходив на 600 заводів-споживачів колишнього Радянського Союзу та вивозився на експорт до Ірану. З 1977 по 1988 рік підприємство називалося «Старовірівське виробниче об’єднання формувальних матеріалів».  У 1986 році директором Старовірівського кар’єру став В’ячеслав Тимофійович Ісиченко, який зумів підтримати і продовжити кращі традиції трудового колективу, хоч йому довелося працювати в значно складніших умовах. Перебудова в СРСР примусила підприємство в 1988 році перейти на самофінансування. В 1991 році, з розпадом Радянського Союзу, підприємство потрапило в дуже складну ситуацію. Колишні союзні республіки в умовах розриву економічних зв’язків стали відмовлятися від старовірівського піску, а українські заводи, охоплені економічної кризою, зменшили закупки старовірівської продукції. Видобуток піску в 1993 році становив усього 4% рівня 1991 року, або 60 тис. тонн. І все ж керівництво і трудовий колектив Старовірівського кар’єру не стратили віри в краще майбутнє. З 1994 року кар’єр став закритим акціонерним товариством «Старк». Підприємство змогло подолати важку економічну кризу, запровадивши нові технології у виробництві. З кожним роком зростав видобуток піску. Продовжуючи поставки формувального піску на замовлення, «Старк» налагодив виробництво спецматеріалів із піску та глини, обладнавши для цього технологічну установку, спорудили і ввели в експлуатацію вагову для вагонів з хімічною та фізичною лабораторіями. Закрите акціонерне товариство «Старк» («Старовірівський кар’єр») велику увагу приділяло поліпшенню умов праці і добробуту робітників і службовців, підвищенню їх життєвого рівня. За високі досягнення у виробничій та соціальній сферах директор ЗАТ «Старк» В. Т. Ісиченко в 2001 році був нагороджений медаллю «Ділова людина України». В 2002 році тепер уже виробнично-комерційна фірма «Старк» працювала над спорудженням нових потужностей по випуску сухих пісків, значно збільшивши їх виробництво у загальному обсязі видобутку піску. З липня 2003 року ВКФ «Старк» уже працює згідно з міжнародними стандартами якості, починає вводити в експлуатацію другу чергу збагачення кварцових пісків. За останні роки фірма «Старк» значно розширила виробничі потужності і вийшла на експортні поставки в п’ять країн світу. Багатогалузева структура підприємства дозволяє здійснювати всі необхідні процеси: добування, збагачення, сушіння та пакування піску. Підприємство працює на повну потужність цілий рік. Має свої здобутки, свої досягнення, свої перспективи. Номенклатура продукції зросла до 15 марок. Кількість споживачів продукції становить близько 1500. Продукцію фірми «Старк» використовують у будівельній, ливарній та хімічній промисловості. В 2004 році вдалося виробити пісок, придатний для виготовлення скла.
        16 жовтня 2004 року в Києві Кабінет Міністрів України за вагомий внесок у розвиток вітчизняного виробництва нагородив президента виробничо-комерційної фірми «Старк» В. Т. Ісиченка дипломом та відзнакою «Народна шана». Медаллю «Незалежність України» нагороджений і трудовий колектив «Старку».
        Не забуває керівництво фірми і про охорону навколишнього середовища. Земельні площі, які були використані кар’єром, рекультивуються і в 2004 році Шевченківське лісництво на цих землях висадило 25 тис. саджанців. Там, де були промислові виробітки, з часом виросте молодий ліс.
        У долині річки Великий Бурлук є поклади крейди. Найбільший кар’єр, де видобували крейду до 1917 року , знаходився східніше с. Одрадне, ближче до Гошинівського лісу. З добутої крейди неподалік виробляли вапно, яке кіньми відправляли на станцію Булацелівка, а потім залізницею до Харкова. Тепер крейду видобувають у трьох кар’єрах, що знаходяться на східній околиці с. Одрадне, північніше с. Арка дівки, біля Білої криниці та поблизу с. Нижній Бурлук. Видобуту крейду використовують для побілки приміщень та інших господарських потреб жителі навколишніх сіл та місцеві сільськогосподарські товариства. В Гетьманівській загальноосвітній школі місцеву крейду використовують на уроках у процесі навчання.
       Мергель видобувають у кар’єрах в с. Горожанівка та на північній околиці с. Аркадівка. Використовують для потреб населення і місцевого господарства.
       Пісковик як будівельний камінь видобували з 1967 року в кар’єрі на західній околиці с. Горожанівка, на правому березі Великого Бурлука. Пісковик (інша назва – бутовий камінь) використовували для будівництва місцевих доріг, зокрема з нього побудували дороги Первомайське - Троїцьке та Іванівка - Петрівка. Але через низьку міцність пісковика як будівельного каміння видобуток його в цьому кар’єрі припинили і тепер пісковик не видобувається.
       Поклади фосфоритів знаходяться у відкладах гірських порід палеогенового періоду і залягають на значній глибині. На денну поверхню виходять у відслоненнях у вигляді конкрецій та округлих жовен біля сіл Нижній Бурлук та Одрадне. У зв’язку з незначною потужністю та 30-метровою товщею перекриваючих порід поклади фосфоритів у нашому районі не розробляються і в народному господарстві не використовуються.
       Кам’яна сіль знаходиться в соляних куполах. На межі Шевченківського та Балаклійського районів знаходиться Бригадирівське родовище кам’яної солі, яке частково заходить на територію Шевченківського району. Запаси солі значні, але ще повністю не розвідані і родовище не розробляється. Також поклади кам’яної солі відкриті західніше с. Борівське, поблизу байрачного лісу Сердечко під час геологорозвідувальних робіт. Сіль залягає на глибині 50-100 метрів і в майбутньому може використовуватися для потреб промисловості.
      Отже, надра Шевченківського району містять достатні поклади різноманітних корисних копалин, що дозволяє розвивати паливну промисловість, виробляти будівельні матеріали та кераміку.


Охорона надр


       Охорона надр – комплекс правових, адміністративно-господарських, науково-дослідних, громадських та інших заходів, спрямованих на збереження і раціональне використання багатств надр; складова частина системи охорони природи. Охорона надр передбачає необхідність бережливого і цілеспрямованого використання, найповнішого видобування корисних копалин; запобігання шкідливого впливу гірничих робіт на навколишнє середовище; охорону родовищ від пожеж, затоплювання, обводнення; запобігання забрудненню надр відходами промислового та сільськогосподарського виробництва та побутовими відходами.
      Охорона надр у нашому краю базується на правових основах, закладених Кодексом України про надра (1976 р.), Законом України про охорону навколишнього середовища (1991 р.) та іншими законодавчими актами. У Шевченківському районі забезпечується раціональне, комплексне використання надр для задоволення потреб промисловості у мінеральній сировині та інших потреб народного господарства. Разом з тим у справі охорони надр ще є істотні недоліки: дрібні кар’єри по видобуванню піску, глини та суглинків не рекультивуються після закінчення робіт у кар’єрах, а родючий шар ґрунту не зберігається; деякі діючі кар’єри забруднюються побутовими відходами. Бажано виконкомам місцевих рад народних депутатів посилити контроль за правильною організацією видобування загальнопоширених корисних копалин, ширше застосовувати надані законодавством права по контролю за використанням і охороною надр. 

Переглядів: 25
Дата публікації: 15:24 25.06.2018
Версія для слабо- зорих