Пошук
Посилання
 

 

Внутрішні води

  Внутрішні води – складова частина ландшафту. До внутрішніх вод Шевченківщини належать річки, струмки, озера, ставки, водосховища, болота і підземні води. Всі вони тісно взаємозв’язані колообігом води. Внутрішні води впливають на формування ландшафту. Річки і струмки змінюють рельєф поверхні, ´рунтові води впливають на формування грунтів і розвиток рослинності. Виключно важлива роль внутрішніх вод у житті людського суспільства як джерел чистої води для населення та потреб сільського, комунального господарства та промисловості.


Річки

        Територією Шевченківського району протікає 25 річок загальною довжиною 382 км. У межах Шевченківщини загальна довжина річок становить 205 км; отже, густота річкової сітки в нашому краю становить 0,21 км/кв. км. Більшість річок нашого краю (13 з 25) починаються від злиття двох і більше струмків. 7 річок починається з джерел, інші – з ставків. Згідно з класифікацією річок, у нашому краю протікає 7 малих річок, які мають довжину  від 10 до 110 км, і 18 – дуже малих, бо довжина кожної з них менша 10 км. Найдовша річка нашого краю – Великий Бурлук (93 км).
        В 1945 році три річки – Великий Бурлук, Середню Балаклійку та Волоську Балаклійку – досліджувала експедиція управління гідрометеорологічної служби Української РСР. Були обстежені долини, річища, зібрані відомості про режим річок.
        Річки Шевченківського району належать до басейнів двох рік – Сіверського Донця і Осколу. Басейн Сіверського Дінця займає 86% території нашого краю, а басейн Осколу – 14%. За характеристикою водозбору річки Шевченківського району відносяться до рівнинних степових річок. Басейни річок знаходяться на південних відрогах (схилах) Середньоросійської височини. Поверхня басейнів – підвищена хвиляста лесова рівнина, розчленована балками і ярами. Розвинуті площинний змив і глибинний розмив ´рунтів. Долини річок починаються від з’єднання двох або більше балок. Ширина долин 1–4 км, глибина 20–70 метрів. Річкові долини наших малих річок мають значну ширину й глибину, що свідчить про їх давнє походження і більшу в минулому водність наших річок. В долинах збудовані ставки або водосховища, розташовані населені пункти. Заплави двосторонні, рівні, значною мірою заболочені та зарослі очеретом, кугою та осокою. На всіх заплавах місцями ростуть верби і лози. Річища замулені, в багатьох місцях заросли водолюбивими рослинами. Меженні береги наших річок переважно низькі, заболочені.
        Живлення річок переважно снігове. Його частка в річному стоку кожної річки становить близько 60%. Менше значення має живлення підземними водами (понад 30% річного стоку) та дощове (10%). У зв’язку з цим водність річок змінюється за порами року. За річним розподілом стоку річки нашого краю належать до річок з весняною повінню. Повінь настає у другій половині березня і триває 10-20 діб. Весняного льодоходу не буває, лід розтає на місці. Під час повені рівень води піднімається до одного метра при звичайній і до півтора метра під час високої повені. Весняний стік становить 64% річного. З кінця повені і до початку осінніх дощів настає тривала літня межень, яка рідко порушується незначними дощовими паводками. Високі паводки бувають дуже рідко під час сильних зливових дощів. У цей період переважає підземне живлення. Літній стік становить 9% річного. Під час тривалої посухи спекотного літа деякі річки в окремих місцях пересихають. Восени рівень води в річках підвищується на 10-20 см внаслідок випускання води із зарибнених ставків і водосховищ та осінніх мрячних дощів. Осінній стік становить 10% річного. Найчастіше в середині грудня наші річки замерзають. Льодовий покрив наростає головним чином знизу, інтенсивність наростання швидко збільшується, потім поступово сповільнюється і при наявності на його поверхні снігу зовсім припиняється. Під час відлиг наростання льодового покриву відбувається зверху внаслідок танення снігу та замерзання талої води на льодовій поверхні. Льодостав триває три місяці. Крига найтовща в 1-й та 2-й декадах лютого, пересічна товщина її 30–50 см. Найнижчий рівень води взимку – в грудні та січні. В суворі зими деякі малі річки у верхній течії промерзають до дна. В окремі роки бувають невеликі зимові паводки внаслідок посиленого танення снігу під час відлиг при температурі повітря +5…+70С. Паводки були в лютому 1977 р., грудні 1980, лютому 1990, грудні 2003, лютому 2004 року. Стік води взимку складає 17% річного. В холодні зимові дні у верхніх течіях річок спостерігається полій – вихід води через тріщини льоду внаслідок стискання водного перерізу річки наростаючим льодяним покривом і промерзання річища на мілких місцях. Полій виникає після випирання льодяного покриву по стрижню річки і утворення в ньому тріщин. Полійна вода розливається по поверхні льодяного покриву і замерзає, утворюючи нашарування льоду і горби. Річковий стік наших малих річок частково зарегульований численними ставками, спорудженими в басейнах цих річок.
       Вода в річках нашого краю відносно чиста. Використовується для поливання городів, напування худоби, розведення водоплавної птиці та наповнення ставків і водосховищ.


      

Найбільша річка Шевченківщини – Великий Бурлук – починається в долині від злиття двох струмків на північно-східній околиці с. Малий Бурлук Великобурлуцького району на висоті 168 м над рівнем моря. Координати витоку: 50009’ пн. ш. і 37030’ сх. д. Річка протікає по території Великобурлуцького, Шевченківського і Чугуївського районів. Довжина Великого Бурлука 93 км, з них у межах Шевченківського району 40 км. Площа басейну 906 кв. км. Великий Бурлук від витоку до села Голубівка протікає в південно-західному напрямі, далі до с. Аркадівка тече на південь, потім повертає на південний захід, північний захід і впадає в ріку Сіверський Донець з лівого берега західніше с. Базаліївка на відстані 868 км від його гирла на висоті 91 м над рівнем моря. Координати гирла: 490 50’ пн. ш. і 36055’30’’ сх. д. Раніше річка впадала в лівий рукав Сіверського Дінця – Бистрик. Падіння річки 77 м, похил 0,83 м/км, середній річний стік становить 89 млн. куб. м.
       Вперше в писемних  історичних джерелах річка Великий Бурлук згадується в 1627 р. в «Книге Більшому чертежу»: «А ниже Гнилицы, с версту, с Ногайской стороны, пала в Донец речка Бурлучек (сучасна назва – Середній Бурлук). А ниже Бурлучека, с версту, с Ногайской стороны, пала в Донец речка Бурлук от Изюмской дороги». Назва річки походить від двох тюркських основ «бур» та «лук» і в перекладі означає «джерело». В долині річки в минулому було багато джерел, від яких і пішла назва річки. Великий – на відміну від менших річок Середній Бурлук, Сухий Бурлук, які протікають у цій місцевості. Заселяючи долину річки, жителі слобод, сел  і хуторів на місці джерел викопали криниці, найбільш відомі з них дві  Білі криниці на правому березі річки біля колишніх сіл Олійникове та Крейдянка.
      На річці Великий Бурлук біля с. Василенкове на відстані 11 км від гирла знаходився гідрологічний пост, який належав управлінню гідрометеорологічної служби Української РСР і працював з 1936 по 1955 р. Потім цей пост закрили, а в 1957 році відкрили новий, за 12 км від гирла річки, який належав Укргідропроекту. Цей пост працював з 24 жовтня 1957 року по 31 грудня 1959 р. На постах проводилися спостереження за елементами водного режиму р. Великий Бурлук.
      Абсолютні висоти басейну змінюються від 230 м західніше с. Вільхуватка Великобурлуцького району на вододілі річок Великий Бурлук, Плотва і Вільхуватка до 93 м у пониззі річки. Річкова сітка розвинута помірно. Поверхнею басейну протікає 18 річок загальною довжиною 197 км. Коефіцієнт густоти річкової сітки дорівнює 0,22 км/кв. км. Рослинність – лучний степ, а у верхів’ях балок ростуть байрачні дубові ліси загальною площею 21 кв. км. З метою збереження природних комплексів у басейні Великого Бурлука створені заказники місцевого значення: ентомологічні «Вовчий Яр» та «Мерешкувата дача», ботанічні «Неруб» і «Новомиколаївський» та гідрологічний «Малобурлуцький».
      Долина Великого Бурлука переважно трапецієподібна, пряма і тільки в нижній течії річки звивиста. Починається вона від злиття двох балок на північно-східній околиці с. Малий Бурлук, а біля с. Базаліївка впадає в долину Сіверського Дінця. Ширина її змінюється від 1,5 км в с. Малий Бурлук до 4 км біля сіл Гетьманівка та Василенкове. Глибина долини у верхній течії річки становить 50 м, у межах Шевченківського району – 70-75 метрів. У верхів’ї схили долини майже симетричні. Нижче гирла р. Шипувата схили долини асиметричні. Правий схил долини крутий, високий, розчленований ярами, лівій – пологий. Починаючи від села Середній Бурлук правий схил долини стає ще крутішим, густо розчленований ярами, з абсолютними висотами 190-198 м. Біля підніжжя цього схилу тягнеться денудаційна тераса, яка піднімається над заплавою на 7-10, місцями до 15-25 метрів. Ця тераса утворилася в результаті денудації – руйнування гірських порід водою та вітром. У середній і нижній частинах долини лівий схил пологий, розчленований балками і лощинами. У долині чітко виділяються дві тераси. Перша лучна тераса (або заплава) з’являється на північно-східній околиці с. Малий Бурлук і тягнеться по всій довжині долини. Утворилася в голоценову епоху і продовжує формуватися і в наш час. Складена вона алювіальними пісками, які лежать нижче меженного рівня і перекриті зверху заплавними суглинками і глинами. Її плоска поверхня ускладнена прирусловими валами, курганами, горбами, купинами та озерними улоговинами. На цій терасі багато дрібних озер-стариць і заболочених ділянок. Друга борова тераса простягається вище заплави на 5-10 метрів; з’являється вона нижче гирла р. Просянка. Утворилася в пізньому плейстоцені, 25-40 тис. років тому. В основі залягає русловий пісок міжльодовиків’я, який перекритий дуже глинистими пісками та піщаними суглинками з домішками крейдового гравію та гальки (це перигляціальний алювій осташківського зледеніння, дуже перероблений соловими процесами). По всій довжині річка Великий Бурлук, прорізавши всю товщину неогенових та палеогенових гірських порід, врізалася в крейду, яка на правому високому березі долини виступає на 20-40 метрів вище заплави. В долині річки біля селища Червона Хвиля споруджене Червонохвильське водосховище площею 408 га. Крім 15 долин невеликих річок, в долину Великого Бурлука виходять ще 50 балок. В долині річки розташовані 29 населених пунктів, в тому числі смт Великий Бурлук, центри сільських рад Малий Бурлук, Червона Хвиля, Нижній Бурлук, Аркадівка, Петрівка, Гетьманівка, Василенкове та Базаліївка.
        Заплава Великого Бурлука лучна, відкрита. Середня ширина заплави між гирлами річок Середня і Протока становить 400-700 м. Нижче за течією, до гирла р. Кринки, середня ширина 1000-1500 м. Найбільша ширина заплави – 2 км між селами Василенкове і Базаліївка, найменша – 150 м біля витоку річки. Рельєф заплави різноманітний: улоговини, невисокі горби і кургани змінюються плоскими ділянками. Між селами Гетьманівка та Василенкове і в деяких інших місцях заплава часто вкрита купинами. Заплава у верхній і місцями середній течії переважно суха, заросла лучними травами. В нижній течії і окремих місцях середньої течії заплава в багатьох місцях заболочена і заросла водолюбивими рослинами. Між селами Нижній Бурлук, Михайлівка і Смолівка дуже заболочена. Заболочена і заросла очеретом та рогозою заплава західніше села Гетьманівка (до кургану Висока Могила) називається Сага. Площа боліт становить 2,3 кв. км. В середній, а особливо у нижній течії річки багато озер, але розміри їх незначні. Загальна площа заплавних озер 50 га. В більшості озер водиться риба. В період весняної повені затоплюється водою на глибину 0,7-1,2 м на 15-20 днів. Використовується для випасання худоби та заготівлі сіна.
        Річище Великого Бурлука звивисте і лише нижче с. Базаліївка дуже звивисте. Майже на всій довжині річка розгалужується на рукави і утворює затоки (заводі). Західніше села Василенкове річка розділяється на кілька рукавів, які називаються вурмочками. В середній і нижній течії Великий Бурлук утворює меандри – коліноподібні вигини річища, які виникають внаслідок бокової ерозії. Протягом останніх трьохсот років річка неодноразово змінювала своє річище. На заплаві чітко видно старі річища, в яких знаходяться озера-стариці та заболочені ділянки. Ширина річища змінюється в широких межах. Найменша – 0,7 м біля с. Малий Бурлук, найбільша – 110 м біля с. Одрадне, за островом. Середня ширина річища 20-30 метрів, біля с. Гетьманівка – 60-80 м. Глибини коливаються також у широких межах і часто змінюються по довжині річки. Найменші глибини річки – до півметра поблизу витоку, найбільші – 6-8 метрів біля мосту в с. Одрадне. На ділянках між селами Ленінка та Аркадівка, біля Гашинівського лісу, західніше Гетьманівки та в багатьох інших місцях річище повністю заросло водолюбивими рослинами, на інших ділянках нижньої течії – частково. Заростання річки почалося з поступового накопичування на дні мулу, відкладів з решток рослин і нижчих тварин, спричиняючи обміління водойми. Для зменшення заростання Великого Бурлука треба розвести рослиноїдних риб – товстолобика, білого амура, очистити річище від воростей. Швидкість течії у верхній і середній частинах річки становить 0,1 м/сек., а нижче гирла р. Баба – ще менша. Дно річки замулене, в’язке, місцями біля сіл Гетьманівка, Василенкові і Базаліївка піщане. Меженні береги в основному низькі, в багатьох місцях заросли очеретом та іншими водолюбивими рослинами. В минулі роки річка була майже вдвічі ширша та глибша. Про це свідчать розповіді старожилів та замулені частини річища, які добре видно на місцевості. У Великий Бурлук впадає 15 річок. Найбільші притоки справа  Середня та Масикова, а зліва – Шипувата, Просянка, Протока, Лозовка, Гусинка, Баба.
        За режимом розподілу річкового стоку протягом року Великий Бурлук відноситься до річок східноєвропейського типу – значна весняна повінь, низька літня межень та зимовий льодостав. Висота весняної повені досягає 0,8-1,0 метра вище меженного рівня, а при дуже високій повені – до 1,5 м, як це було навесні 1941, 1967, 1987 та інших років. Ширина річки під час повені досягає в нижній течії 500-1000 м. Весняний льодохід на річці в минулі роки спостерігався систематично, хоч і не кожного року, а тепер його немає і лід розтає на місці. Останній льодохід був весною 1979 р.

                     рис. Схематичний повздовжний профіль р. Великий Бурлук

Причина відсутності льодоходу – надмірна кількість ставків і водосховищ, збудованих у басейні річки, невисокий і нестійкий сніговий покрив взимку в останні два десятиріччя, заросле очеретом у багатьох місцях річище. Об’єм води, зосередженої в ставках і водосховищах, споруджених у басейні річки, дорівнює 22% середньої величини річного стоку. В середині квітня річка входить у свої береги. Під час межені в середній і нижній течії річка раніше пересихала на окремих ділянках між селами Аркадівка і Петрівка, Гетьманівка і Василенкові, біля сіл Мостове та Василенкове. За спостереженнями гідрологічного посту біля с. Василенкове в 1950 р. річка Великий Бурлук пересохла на 122 дня (17 червня по 16 жовтня). У цьому ж місці в 1954 р. річка пересохла на 53 дні (з 11 серпня по 2 жовтня), а в 1953 році – на 50 днів. На тривалий час і в багатьох місцях річка пересихала також у 1946, 1948, 1951, 1955, 1959, 1963, 1967, 1972, 1975 роках. В останні три десятиріччя Великий Бурлук не пересихає. Причина – загальне підняття рівня підземних і грунтових вод у басейні річки. Іноді літню межень порушують короткочасні дощові паводки, які бувають 1 раз в 3-4 роки, наприклад влітку 1980, 1990, 1998 років. Підйом рівня води при цьому звичайно не перевищує півметра над середнім меженним рівнем. Дуже рідко бувають високі паводки. Біля с. Василенкове на річці найвищий рівень літнього паводку під час зливових дощів 19 і 20 серпня 1945 року перевищив найвищий рівень весняної повені цього ж року. Восени рівень води підвищується на 10-20 см. В кінці листопада – на початку грудня на річці з’являються забереги – смуги тонкого нерухомого льоду вздовж берегів. Найчастіше в середині грудня річка замерзає. Льодостав триває три місяці. Іноді товщина криги досягає 90 см і більше, як це було в січні-лютому 2003 р. Найнижчі рівні води взимку – в грудні і січні. В минулі роки річка взимку в деяких місцях перемерзала в 1940, 1942, 1950, 1954, 1964 та інших роках. В останні три десятиріччя Великий Бурлук не перемерзає внаслідок підняття рівня підземних вод. В окремі роки бувають невеликі зимові паводки внаслідок посиленого танення снігу під час відлиг до +70С. Паводки були в лютому 1977, грудні 1980, лютому 1990, грудні 2003, лютому 2004 року.
         Вода в річці відносно чиста, з болотним присмаком. Використовується для поливання городів, напування худоби, розведення водоплавної птиці, наповнення Червонохвильського водосховища та інших господарсько-побутових потреб населення. Береги Великого Бурлука з піщаними пляжами – місця відпочинку жителів навколишніх сіл та селищ міського типу Великий Бурлук та Шевченкове в літній сезон. На вільних від очерету берегах річки відпочивають рибалки-аматори.
         Щоб вода в річці була чистою, а річка повноводною, треба дотримуватися режиму встановлених державою водоохоронних зон біля берегів річки (а ширина водоохоронної зони для Великого Бурлука становить 200 м), не скидати не очищені стоки промислових і сільськогосподарських підприємств у річку та її притоки, не засмічувати пляжі і береги річки. Для покращення водності треба розчистити річище, не допускати надалі замулення Великого Бурлука внаслідок розорювання схилів долини та заплави, суворо дотримуватися правил агротехніки, проводити протиерозійні роботи в басейні річки.
        У межах Шевченківщини у Великий Бурлук впадають Протока, Пенчукова, Лозовка, Гусинка, Баба та Кринки.
        Невелика річка Протока починається з джерела в долині на південно-східній околиці колишнього села Абрамів Яр Куп’янського району на висоті 150 м над рівнем моря. Координати витоку: 49052’ пн. ш. і 37022’ сх. д. Річка протікає в Куп’янському районі та на межі Великобурлуцького і Шевченківського районів. Довжина річки 5 км, з них на межі Шевченківського і Великобурлуцького районів 2 км. Площа басейну 12 кв. км. Протока тече з південного сходу на північний захід і впадає у Великий Бурлук з лівого берега на відстані 51 км від його гирла на висоті 110 м над рівнем моря. Координати гирла Протоки: 49053’ пн. ш. і 37019’ сх. д. Падіння річки 40 м, похил 8 м/км, середньорічна витрата води поблизу гирла 25 л/сек. Вперше річка позначена на карті Чугуївського повіту в «Атласе Харьковского Наместничества 1787 г.».
       Басейн Протоки знаходиться в межах Куп’янського, Великобурлуцького та Шевченківського районів. Абсолютні відмітки поверхні басейну знижуються від 205 м північно-західніше с. Гусинка до 112 м в пониззі, на західній околиці с. Іванівка. В балках ростуть 3 байрачних ліси. Долина починається від злиття двох балок за 1,5 км північно-західніше станції Гусинка. В долині Протоки розташоване село Іванівка (інша назва – Горобівка) Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району, а також знаходилося колишнє село Абрамів Яр Куп’янського району, яке зникло в кінці минулого століття у зв’язку з переселенням жителів. Ширина долини 800-1000 м, глибина до 50 метрів. В долину виходять три балки.
       Заплава річки двостороння, лучна, місцями заболочена. Ширина її в середній течії річки 50-80 м, а в нижній течії заплава Протоки зливається із заплавою річки Великий Бурлук. Річище Протоки помірно звивисте, нерозгалужене, завширшки 1-4 метри, глибиною 20-50 см, іноді глибше. В нижній течії річище розчищене і випрямлене. Меженні береги стали урвисті, до двох метрів висотою. Раніше річка протікала ближче до західної околиці с. Іванівка і впадала у Великий Бурлук на 500 м нижче сучасного гирла. На місцевості добре видно старе річище Протоки, яке заросло очеретом. Вода в річці чиста, використовується для напування худоби.

        Невелика річка Пенчукова починається в долині з Пенчукової криниці східніше с. Володимирівка Шевченківського району на висоті 149 м над рівнем моря. Координати витоку: 49050’30’’ пн. ш. і 37021’ сх. д. Довжина річки 4,7 м, площа басейну 11,5 км кв. Річка протікає по території Нижньобурлуцької сільської ради. Пенчукова тече зі сходу на захід і впадає у Великий Бурлук з лівого берега на відстані 46 км від його гирла навпроти с. Нижній Бурлук на висоті 107,5 м над рівнем моря. Координати гирла: 49050’30’’ пн. ш. і 37017’ сх. д. Падіння річки 41,5 м, похил 8,8 м/км. Назва річки походить від назви криниці, з якої вона бере початок. Криниця названа прізвищем багатого селянина Пенчука Максима Івановича, який викопав цю криницю біля своєї садиби. Басейн Пенчукової знаходиться в межах Куп’янського та Шевченківського районів і має абсолютні висоти від 205 м північно-західніше с. Гусинка  Куп’янського району до 109 м поблизу гирла. Долина річки пряма, симетрична. Починається від злиття двох балок у Куп’янському районі. Ширина долини 800-1000 м, глибина у верхній частині 25 метрів, у  середній – 30, а в нижній частині вона зливається з долиною Великого Бурлука. В долину зліва виходять дві балки, а правий схил місцями розчленований ярами. В 20-х роках ХХ сторіччя в долині річки виникли села Побєда, Володимирівка і Ганнівка, які в 1960-х роках були об’єднанні в одне село Володимирівка. Заплава Пенчукової  двостороння, рівна, у верхній і середній течії заболочена, заросла очеретом та рогозом, у нижній течії лучна. В окремих місцях в с. Володимирівка заросла верболозом. Ширина заплави переважно 60-80 метрів. Річище Пенчукової помірно звивисте, замулене, майже на всій довжині заросло очеретом та іншими водолюбивими рослинами. Ширина його 1-4 метри, глибина 30-70 см. На західній околиці колишнього села Ганнівка річище роздвоюється, утворюючи острів площею 3,7 га. Вода в річці чиста, використовується для поливання городів, напування худоби та інших господарських потреб населення.
       Річка Лозовка починається в долині від злиття двох струмків між селами Вишнівка Куп’янського району та Ленінка Шевченківського на висоті 142 м над рівнем моря. Координати витоку: 49048’30’’ пн. ш. і 37020’ сх. д. Довжина річки 5,2 км, площа басейну 15 кв. км. Річка протікає по території Аркадівської сільської ради. Лозовка тече зі сходу на захід і впадає у Великий Бурлук з лівого берега на відстані 42 км від його гирла на висоті 105 м над рівнем моря. Координати гирла: 49048’30’’ пн. ш. і 37016’ сх. д. В ХIХ столітті річка впадала у Великий Бурлук на 900 м вище від сучасного гирла, а в ХХ столітті – нижче на 1100 метрів. Про це свідчать картографічні матеріали минулих століть та колишні річища, які добре помітні на місцевості. Падіння Лозовки 37 м, похил 7,1 м/км, середня річна витрата води в гирлі дорівнює 33 л/сек. Вперше в історичних документах річка позначена разом з хутором Лозовським на карті Чугуївського повіту в «Атласе Харьковского Наместничества 1787 г.». В минулому в долині Лозовки росло багато лози, тому річка має таку назву. Абсолютні висоти басейну знижуються від 200 м між селами Гусинка і Володимирівка до 106 м на західній околиці Ленінки. Долина річки пряма, симетрична. Починається між селами Вишнівка та Ленінка від з’єднання двох балок: Свинарський Яр і Шатравин Яр. Ширина її 1,0-1,2 км, глибина 20-25 метрів. В долину Лозовки виходять зліва балки Попів Яр та Альхимівський Яр, а правий схил долини на північно-східній околиці Ленінки розчленований глибокими ярами. У долині знаходиться східна частина села Ленінка. Заплава Лозовки рівна, заболочена, заросла очеретом, кугою та осокою, на окремих ділянках лучна. Ширина її 20–60 метрів. Місцями на заплаві ростуть верби і лози. Річище Лозовки мало звивисте, замулене, майже повністю заросло водолюбивими рослинами. Ширина річища 0,5–4,0 м, глибина 0,2–1,2 метри. У верхній та середній течії річки меженні береги низькі, заболочені, мало виражені, а на північно-західній околиці Ленінки круті, висотою 50–120 см. Протікаючи заплавою Великого Бурлука, Лозовка кілька разів змінювала своє річище. Вода в річці чиста. Використовується для господарських потреб населення Ленінки.
       Найбільша притока Великого Бурлука – річка Гусинка починається в долині від злиття двох струмків у північно-східній частині с. Гусинка Куп’янського району на висоті 157 м над рівнем моря. Координати витоку: 49050’ пн. ш. і 370 26’ сх. д. Довжина річки 22 км, з них у межах Шевченківського району 13,3 км та Куп’янського 8,7 км. Площа басейну 151 кв. км. Загальний напрям течії річки – з північного сходу на південний захід. Впадає Гусинка в р. Великий Бурлук з лівого берега на відстані 35 км від його гирла на висоті 102 м над рівнем моря. Координати гирла: 49046’ пн. ш. і 37014’30’’ сх. д. Падіння річки 55 м, похил 2,5 м/км, середня річна витрата води в гирлі становить 340 л/с. У писемних джерелах річка Гусинка вперше згадується в 1780 році в «Экономико-географическом описании слободы Волосская Балаклея»: «Хутор Гусинка Свято-Преображенского монастыря лежит на левом берегу річок Гусинка и Сухая Гусинка. В жаркое летнее время в самом мелком месте бывает Гусинка глубиною поларшина (тобто 35 см), шириною полторы сажени (це 3,2 м). В речке Гусиней ловится мелкая рыба: щуки, окуни, караси, лины, налимы, вьюны, ерши, плотва и раки». В історичних джерелах річка Гусинка має такі видозміни назви: Гусиня, Гусинець, Гусениця. В минулі роки в долині річки водилося багато диких гусей, тому річка має таку назву. Басейн Гусинки знаходиться в лісостеповій природній зоні. Абсолютні висоти знижуються від 205 метрів північно-західніше с. Гусинка до 103 м на заплаві в пониззі річки. Долина починається від злиття двох балок у північно-східній частині села Гусинка. Долина Гусинки помірно звивиста, асиметрична, правий схил високий, крутий, густо розчленований ярами, лівий – пологий. Ширина долини у верхів’ї річки 1 км, в середній течії 1,5 км, в нижній – 2 км. Глибина долини в с. Гусинка – 30 м, в Новомиколаївці – 50 метрів. Біля сіл Новомиколаївка та Іванівка на правому крутому схилі долини насаджені ґрунтозахисні та водоохоронні лісові смуги на площі понад 210 га. В долині знаходяться села Гусинка і Єгорівка Куп’янського району та Ново миколаївка, Іванівка Шевченківського. В долині Гусинки збудовано 2 ставки біля сіл Гусинка та Єгорівка і два водосховища: Новомиколаївське та Іванівське. В долину річки виходять 22 балки, з них у межах Шевченківщини найбільші: зліва – Липова, Старостин Яр, Крута, Юдин Яр, Попова, Сопкин Яр, а справа – Макортети, Колісників Яр, Розсохуватий Яр.


                          рис. Схематичний повздовжний профіль р. Гусинка

Заплава річки двостороння, рівна, лучна, місцями заболочена, між селами Новомиколаївка та Іванівка – дуже заболочена. Ширина заплави від 70 м (в с. Гусинка) до 400 м в нижній частині долини. Середня ширина заплави – 200 метрів. Використовується для сінокосіння та випасання худоби. Річище Гусинки помірно звивисте, замулене, в багатьох місцях заросло очеретом та рогозою. Ширина річища 1–10 метрів, середня ширина 5 м. Глибина річки переважно 0,5-1,2 м (в межень). Від Новомиколаївського водосховища до Іванівського – річище розчищене, а нижче греблі Іванівського водосховища штучно випрямлене. Раніше Гусинка впадала у Великий Бурлук на 300 м вище сучасного гирла, а в першій половині ХХ сторіччя – на 1600, 2000 м нижче сучасного гирла. За свідченням старожилів, Гусинка в минулому була значно ширшою і глибшою. В межах села Іванівка в річищі були дуже сильні вири, і жителі на другий берег переплавлялися на плотах. Жителі с. Новомиколаївка в річці купалися і ловили рибу. В річці Гусинка водиться понад 10 видів риб: короп, карась, краснопірка, плітка, верховодка, йорж, окунь, щука та інші. Також у річці живуть раки. Вода в річці відносно чиста з болотним присмаком. Використовується для розведення водоплавної птиці, наповнення ставків і водосховищ та інших господарсько-побутових потреб населення. Береги ставків і водосховищ – місця  відпочинку жителів навколишніх сіл. В Гусинку впадають дві річки: Гусочка і Грузька.
       Річка Гусочка починається в долині східніше с. Новомиколаївка від злиття двох струмків, які протікають у балках Клепчанський Яр та Байдачка на висоті 136 м над рівнем моря. Координати витоку: 49045’30’’ пн. ш. і 37025’ сх. д. Довжина річки 5,3 км, площа басейну 34 кв. км. Річка протікає по території Новомиколаївської сільської ради. Гусочка тече зі сходу на захід і в межах села Новомиколаївка впадає в річку Гусинку з лівого берега на відстані 9,8 км від її гирла на висоті 118 м над рівнем моря. Координати гирла: 49045’30’’ пн. ш. і 37021’ сх. д. Падіння річки 18 м, похил 3,4 м/км. Гусочка – найбільша притока Гусинки. В кінці 18 століття річка мала дві назви одночасно: Гусочка і Суха Гусинка. Наприклад, у документі «Экономико-географическое описание слободы Волосская Балаклея за 1780 г.» є відомості про річку Суху Гусинку: «Хутор Гусинка Свято-Преображенского монастиря лежит на левом берегу речек Гусинка и Сухая Гусинка. В жаркое летнее время в самом мелком месте бывает Сухая Гусинка глубиною два вершка (тобто 9 см), шириною полсажени (1 м 6 см)». В іншому документі – «Ведомость Слободской Украинской губернии Купянского уезда, сочинена в 1797 г.» річка має назву Гусочка. «Хутор Гусинской. Поселение имеет  быть по обе стороны речки Гусиней. Дачею простирается по обеим берегам речки по правой стороне речки Грузской и по обе стороны речки Гусочки». Гусочка – зменшено пестлива форма слова, похідна від Гусинки. Поверхня бассейну річки розчленована мережею балок та ярів. Абсолютні висоти знижуються від 196 м на вододілі річок Гусочка і Лиманська до 119 м на луках у пониззі річки. В басейні річки створений ботанічний заказник місцевого значення «Новомиколаївський». Долина Гусочки пряма, симетрична. Починається вона східніше с. Новомиколаївка від з’єднання двох балок: Байдачки та Клепчанського Яру. В долині розташована східна частина с. Новомиколаївка. Ширина долини 1-1,3 км, глибина 35-40 метрів. Правий схил долини розчленований ярами. В річкову долину виходять 5 балок: справа Сараневата і Кам’яна, зліва – Семенів Яр, Дідова Балка та Величків Яр. Річкова заплава рівна, двостороння, заболочена, заросла рогозом, очеретом, осокою; місцями лучна. На заплаві ростуть верби і лози. Ширина її 80–150 метрів. Річище мало звивисте, замулене, в багатьох місцях заросле очеретом та рогозою. Ширина його 1-3 метри, глибина 0,5-1,0 м. В минулі роки річище було чисте та глибше. Вода в Гусочці чиста, використовується для поливання городів, напування худоби та інших потреб жителів Новомиколаївки.
      Річка Грузька починається в долині від злиття двох струмків між селами Новомиколаївка та Михайлівка на висоті 136 м над рівнем моря. Координати витоку: 49042’30’’ пн. ш. і 37020’ сх. д. Довжина річки 4,5 кілометра, площа басейну 24,5 кв. км. Річка протікає по території Новомиколаївської сільської ради. Грузька тече в основному з південного сходу на північний захід і впадає на західній околиці Новомиколаївки в річку Гусинка з лівого берега на відстані 5,9 км від її гирла на висоті 110 м над рівнем моря. Координати гирла: 49044’30’’ пн. ш. і 37018’30’’ сх. д. Падіння річки 26 м, похил 5,8 м/км. Вперше в писемних історичних документах Грузька згадується в «Экономико-географическом описании слободы Волосская Балаклея за 1780 г.»: «Хутор Гусинка Свято-Преображенского монастыря лежит на левом берегу речек Гусинка и Сухая Гусинка,… а дачею простирается по берегам речек Гусинка, Грузской на правом, а Сухой Гусинки на левой стороне. В жаркое летнее время в самом мелком месте бывает Грузская глубиною два вершка (тобто 9 см), шириною полсажени (1 м 6 см)». Річка Грузька також позначена на карті Куп’янського повіту з «Уменьшенного геометрического Генерального плана Слободско-Украинской губернии», який було складено в 1797 році. Назва походить від заболоченої, грузької заплави річки. Абсолютні висоти басейну Грузької зменшуються від 196 м поблизу залізничної станції Гроза до 112 метрів на західній околиці Новомиколаївки. В басейні збудовано 7 ставків. Долина річки пряма,  симетрична. Починається від з’єднання двох балок: Грузької та Роменщини. Ширина долини 800–1000 м, глибина 30–35 м. У долину зліва виходять три балки, з них найбільша – Байбаків Яр. Заплава Грузької рівна, двостороння, відкрита, лучна, заболочена, в багатьох місцях заросла очеретом. Ширина її 80-160 метрів, середня – 120 м. Річище мало звивисте, замулене, в багатьох місцях заросле очеретом та рогозою. Ширина його 1–3 метри, глибина 40-100 см. Меженні береги річки низькі, в багатьох місцях заросли очеретом та осокою. Масове розорювання степу за останні 70 років привело до замулення річки. Вода в Грузькій чиста, з болотним присмаком. Використовується для розведення водоплавної птиці та напування худоби.
       Друга за величиною притока Великого Бурлука – річка Баба починається з ставка Коряги, збудованого в 1990 році в балці Баба біля колишнього села Ново-Оливине. Площа ставка 2,4 га, уріз води 150,5 м. Координати витоку: 49041’ пн. ш. і 37017’30’’ сх. д. Довжина річки 13,5 км, площа басейну 52 кв. км. Баба від витоку до гирла тече в основному з південного сходу на північний захід і впадає в р. Великий Бурлук з лівого берега між селами Мостове і Петрівка на висоті 98,5 м над рівнем моря на відстані 28 км від гирла Великого Бурлука. Координати гирла 49044 пн. ш. і 37010’ сх. д. Падіння річки 52 м, похил 3,9 метра на кілометр. Вперше в історичних документах річка згадується в 1780 році в «Экономико-географическом описании слободы Волосская Балаклея» під назвою Бабина Долина. Цю назву річка мала у XVIII – першій половині ХIХ століття. А вже в 1863 році на «Военно-топографической карте Харьковской губернии» річка має назву Баба. Назва річки походить від назви кургану Баба, що знаходиться на цвинтарі селища Шевченкове, на його східній околиці. Курган має відносну висоту 6 м, на ньому в минулому стояла кам’яна баба, тому курган має таку назву. Скіфи та інші кочові племена на високих курганах встановлювали кам’яні статуї («баби») як символ культу предків. Абсолютні висоти басейну річки знижуються від 190 м на вододілі Баби і Волоської Балаклійки північніше с. Борівське до 100 м в пониззі річки. В басейні Баби збудовано 18 ставків загальною площею 46 га. Природних лісів немає. На правому схилі балки Красний Яр насаджений ґрунтозахисний Кашинський ліс на площі 40,9 га, а невелика балка Лісний Яр заросла деревами та чагарником. Долина річки починається від злиття трьох балок на східній околиці с. Троїцьке і називається Бабина. Вона поступово розширюється, поглиблюється і між селами Мостове і Петрівка виходить в долину Великого Бурлука. Ширина долини в с. Троїцьке 900 м, в с. Зорянське – 1200 м. Глибина долини змінюється від 25 м в с. Троїцьке до 40-45 метрів у селах Раївка та Зорянське. Схили долини асиметричні, правий схил крутіший, ніж лівий. У долині розташовані села Троїцьке, Раївка та Зорянське Шевченківської селищної ради, а також збудовані 7 ставків загальною площею 30 га. Найбільший ставок – Беньківський – площею 14,7 га і довжиною 1250 м збудований в с. Зорянське. Називається прізвищем одного з ініціаторів побудови ставка, колишнього голови Шевченківського райвиконкому Бенько Івана Степановича. В долину річки виходять 11 балок: справа – Красний Яр, зліва – Балабасівський Яр, Гвоздиковий Яр, Лісний Яр, Кашинський Яр, Зорянський Яр та інші. Балка Красний Яр – найбільша балка в басейні Баби. Її довжина 8 км, ширина до 900 м. У ній знаходиться село Сазонівка. Заплава Баби двостороння, рівна, лучна, в багатьох місцях заболочена та заросла очеретом, рогозою, кугою, вербами та лозами. В нижній течії заплава лучна, використовується для випасу громадської худоби. Ширина заплави від 50-60 м в с. Троїцьке до 120 м в нижній течії. Річище Баби помірно звивисте, шириною 1–7 метрів, глибиною 20–100 см. У багатьох місцях річище заросло водолюбивими рослинами, подекуди губиться у заболоченій заплаві. Ширина річища в гирлі 5 м, глибина 60 см. Раніше, до 60-х років ХХ сторіччя, річка була ширша та глибша. Жителі с. Зорянське в річці купалися і ловили рибу. В нижній течії добре видно старе річище Баби, його ширина була 11 метрів.


                рис. Схематичний повздовжний профіль р. Баба

Тепер річка в 3-5 разів гірша, ніж була в минулому. Причина цього – повсюдне розорювання схилів долини та балок, що зумовило площинний змив та глибинний розмив ´рунтів і привело до замулення річища, а також надмірна кількість ставків, збудованих у басейні річки. Вода у верхній та середній течії Баби чиста, використовується для господарських потреб населення. Береги ставків – місця відпочинку жителів сіл та селища Шевченкове. В нижній течії вода частково забруднена стоковими водами Шевченківських очисних споруд.
     Остання притока Великого Бурлука – маленька річечка Кринки, яка протікає по території Василенківської сільської ради. Вона починається з джерел у балці Кринки південно-східніше села Василенкове на висоті 122 м над рівнем моря. Координати витоку:  49045’ пн. ш. і 37001’30’’ сх. д. Довжина річки 5 км, площа басейну 28 кв. км. Річка тече з південного заходу на північний схід і впадає у Великий Бурлук з лівого берега на відстані 18 км від його гирла на висоті 95 м над рівнем моря. Координати гирла: 49046’ пн. ш. і 37004’ сх. д. Поблизу гирла річище Кринки розділяється на 5 рукавів. Падіння річки 27 метрів, похил 5,4 м/км. Балка Кринки вперше згадується в 1845 році на карті околиць міста Чугуєва під назвою Великі Кринки. Назва походить від слова кринка. Гідронім кринка являє собою різновидність українського слова криниця. В цих словах корінь слова –крин- однаковий. Селяни навколишніх сіл, які заготовляли сіно в балці і біля неї, викопали кілька криниць круглої форми, які називали кринками. Від цих криниць і пішла назва балки і річки Кринки. А саме слово криниця дуже давнє: його «предка» знаходять ще в праслов’янській мові, утворене воно від ще давнішого «кырнъ» – викопаний. Цим словом у ті віддалені від нас часи називали копану криницю.      

        Басейн річки являє собою хвилясту рівнину з абсолютними висотами від 165 м в с. Новостепанівка на вододілі річок Кринки і Сонки до 97 м на заплаві в пониззі річки. Балка Кринки починається в південно-східній частині с. Худоярове від з’єднання двох лощин. Її довжина 7 кілометрів. Це давня балка. Вона поступово розширюється, поглиблюється і поблизу східної околиці с. Василенкове зливається з долиною р. Великий Бурлук. Ширина балки Кринки 300-500 м, глибина  до 20 м. В балці було викопано багато криниць, з яких найбільш відома Холодна криниця, а також на замовлення обласного управління земельних ресурсів у 2001 році збудований протиерозійний ставок площею 8,3 га, оснащений регулятором рівня води та водоскидом. У балку Кринки виходять ще три балки, з них найбільша – Вилка, в ній знаходиться село Малі Кринки. У верхній течії річки заплава заболочена, в середній течії лучна. Ширина її переважно 30-50 метрів. Річище Кринки малозвивисте, замулене. Ширина його змінюється від 1 до 8 метрів, глибина до 1 метра. Меженні береги низькі, в  середній течії на окремих ділянках урвисті, висотою до одного метра. У верхній течії річище Кринки повністю заросло болотною рослинністю, в середній і нижній – частково. На зарослих ділянках швидкість течії незначна. Раніше річище було чисте, глибше і в річці водилася риба. В річку впадає струмок, який тече балкою Вилка. Вода в річці чиста, використовується для наповнення ставка та напування худоби.
Найбільша за площею басейну річка Шевченківщини – Середня Балаклійка. Вона починається в долині східніше с. Олександрівка від злиття двох струмків, які протікають у балках П’ятихатки і Дєдовка, на висоті 150 м над рівнем моря. Координати витоку: 49039’30’’ пн. ш. і 37014’ сх. д. Річка протікає в Шевченківському, Чугуївському і Балаклійському районах. Довжина річки 56,5 км, з них у Шевченківському районі 20 км, площа басейну 1220 кв. км. Середня Балаклійка від витоку до с. Богодарівка тече зі сходу на захід, потім повертає на південний захід і впадає з лівого берега в р. Сіверський Донець на відстані 722 км від його гирла на висоті 74 м над рівнем моря. Координати гирла: 49026’ пн. ш. і 36051’ сх. д. Падіння річки 76 м, похил 1,3 м/км, середня річна витрата води в гирлі становить 2,7 куб. м/сек.
         У писемних історичних документах вперше річка згадується в 1571 році в «Актах Московского государства, изданных императорской Академией наук» під назвою Боликлея. В 1571 році, коли створювалася прикордонна лінія на Сіверському Донці та Осколі, на річці Середня Балаклійка була заснована «сторожова варта», завданням якої було стежити за місцевістю, куди входив відомий Шебелинський, або Татарський брід; його ще називали «татарським перелазом». А в «Книге Большому чертежу», яка надрукована в 1627 році, уточнюється місцезнаходження річки: «А ниже Гнилицы, вниз по Донцу, речка Балыклея, пала в Донец ниже Гнилицы, прямо степью верст с 20, а подле реки ехать берегом верст с 40». В історичних джерелах зустрічаються такі видозміни назви Середньої Балаклійки: Балаклія, Балаклійка, Булуклія, Буликлія, Велика Балаклійка, Середня Баликлійка та інші. Назва річки Балаклійка прийшла до нас із тюркської мови, в якій слова «ала балик» – це риба, а складне слово «баликла» означало ловити рибу, тобто «баликлія» – місце, де ловилася риба. Отже, Балаклійка – рибна річка. Так її назвали кримські татари. Відомо, що на річці Середній Балаклійці довгий час був татарський юрт, тобто стоянка, житло. Середня – тому що протікає між річками Крайня Балаклійка і Волоська Балаклійка.
       Частина гідрографів розділяє річку Середню Балаклійку на дві річки: власне Середню Балаклійку – від витоку до гирла Крайньої Балаклійки і річку Балаклійку – від злиття Середньої Балаклійки і Крайньої Балаклійки до місця впадіння в Сіверський Донець. («Каталог річок України», 1957). Інші дослідники вважають Середню Балаклійку єдиною річкою від витоку до місця впадіння в Сіверський Донець («Справочник по водным ресурсам СССР», 1955). Протиріччя розв’язує «Географічна енциклопедія України» (т. 3, 1993), в якій є стаття про річку Середню Балаклійку як ліву притоку Сіверського Дsнця.
       Басейн річки знаходиться в степовій природній зоні. Абсолютні висоти поверхні басейну знижуються від 209 м між селами Чорнобаївка і Бугаївка на вододілі річок Волоська Балаклійка, Синиха і Мокрий Ізюмець до 76 м в нижній частині басейну південніше м. Балаклsя. Рослинність – різнотравно-типчаково-ковиловий степ і тільки нижче гирла Ляхівки ростуть соснові і дубово-соснові ліси, загальна площа яких становить 4 кв. км. Річкова сітка розвинута помірно. Річкова система Середньої Балаклійки складається з 18 річок загальною довжиною 246 км. В Середню Балаклійку впадають 8 річок: зліва – Красногорка і Волоська Балаклійка, справа – Кривий Яр, Сонка, Хрести, Кобилячий Яр, Крайня Балаклійка та Ляхівка. Найбільші притоки – Волоська Балаклійка (60 км) та Крайня Балаклійка (34 км). В басейні 25 озер загальною площею 0,61 кв. км, а також споруджено 108 ставків загальною площею водної поверхні 440 га та об’ємом води 7,25 млн. куб. м, що складає 8,5% середньорічного стоку річки.
       Долина річки починається східніше села Олександрівка від злиття балок П’ятихатки та Дєдовки і називається Середня. Східна частина Олександрівки до середини 50-х років ХХ століття була окремим селом, яке називалося Середня Долина. В 1954 році в ньому було 36 хат, в яких проживали 109 жителів. Річкова долина переважно трапецієподібна, пряма, а на ділянці між гирлами річок Хрести та Кобилячий Яр – ящикоподібна. Від початку до с. Вербівка вона поступово розширюється і біля м. Балаклsя зливається з долиною Сіверського Донця. Ширина долини змінюється від 1,2 км в с. Олександрівка до 4 км



рис. Схематичний повздовжний профіль р. Середня Балаклійка

в с. Яковенкове. Переважна ширина її 2-2,5 км. Глибина долини від 20 метрів в с. Олександрівка до 50 м в схилах Богодарівка, Семенівка, Волохів Яр. Правий схил долини високий, крутий, розчленований ярами та балками, лівий пологий. У долину виходить 30 балок, найбільші зліва – Кривий Яр, Гниленьке, Вовчий Яр, Кошабівський Яр, Щербаковий Яр, Полковничий Яр, Байрак, Таранушин Яр, Кривоносів Яр, Плоскінний Яр, а справа – Крутенький Яр, Колки, Вовчий (Клугинівський) Яр, Байрак, Грузинівський Яр, Глибокий Яр, Дяків Яр, Волохів Яр та інші. В річковій долині, в с. Олександрівка, збудовані ставки Іванівський та Олександрівський, а в с. Сумське споруджено Сумське водосховище. В долині Середньої Балаклійки розташовані села Олександрівка, Петропілля, Сумське, Богодарівка, Семенівка, Волохів Яр, Яковенкове, Вербівка та частина міста Балаклія.
        Заплава двостороння, лучна, рівна. На високій заплаві в с. Олександрівка зустрічаються купини. Ширина заплави від 30-50 м в с. Олександрівка до 700 м на східній околиці с. Вербівка. Переважна ширина в середній течії 300 м. Від витоку річки до с. Сумське і від гирла р. Кобилячий Яр до північно-східної околиці с. Вербівка заплава заболочена і майже повністю заросла очеретом, рогозою, кугою, осокою, та іншою болотною рослинністю. Повсюди на заплаві ростуть верби і лози. В період весняної повені вона затоплюється водою на глибину 1-1,5 м на 10–15 днів. Використовується для випасання худоби та заготівлі сіна.
       Річище Середньої Балаклійки від витоку до гирла р. Кобилячий Яр помірно звивисте, нижче – дуже звивисте. Його ширина змінюється від 0,5 в Середній Долині до 50 м нижче гирла Волоської Балаклійки. Пересічна ширина річища в середній течії річки 5-10 метрів, у нижній – 20 м. Глибина річки також змінюється в широких межах, від 20 см у верхів’ї до 2 м нижче гирла Крайньої Балаклійки. Меженні береги у верхній течії низькі, в середній і нижній місцями урвисті, висотою 0,5-1,0 м, а біля гирла р. Хрести – ще вищі. Від витоку до Сумського водосховища річище майже повністю заросло очеретом і рогозою, а в середній течії – частково. На зарослих ділянках швидкість течії  незначна. Дно річки замулене, в’язке. До ХVII століття річище було чисте, ширше і глибше сучасного. Середня Балаклійка почала замулюватися в другій половині XVII століття, коли почалося заселення басейну річки. В Середній Балаклійці живе близько 20 видів риб: карась, короп, верховодка, плітка, краснопірка, лин, йорж, в’язь, окунь, щука, лящ, в’юн а інші види.
      Вода в річці помірно забруднена з болотним присмаком і запахом. Використовується для поливання городів, напування худоби, розведення водоплавної птиці та наповненя ставків і водосховища. У межах Шевченківщини в Середню Балаклійку впадають Красногорка, Кривий Яр та Сонка.
     Маленька степова річка Красногорка починається від злиття двох струмків, що протікають у безіменних балках, в яких розташовані села Максимівка та Колісниківка на висоті 147,5 м над рівнем моря. Координати витоку: 49038’ пн. ш. і 37009’30’’ сх. д. Довжина річки 5,4 км, площа басейну 18,7 кв. км. Річка протікає по території Петропільської сільської ради. Красногорка тече з південного сходу на північний захід і впадає в річку Середня Балаклійка з лівого берега в межах с. Петропілля на висоті 118,5 м над рівнем моря. Координати гирла: 49039’ пн. ш. і 37007’30’’ сх. д. Падіння річки 29 метрів, похил 5,4 метрів на кілометр. Назва річки походить від назви долини, в якій вона протікає. На крутих схилах долини («горках») є відслонення червоної глини, тому долина називається Красногорка. Абсолютні висоти басейну знижуються від 190 м біля Середнього (Колісниківського) лісу до 120 м в с. Петропілля. Долина річки починається від злиття двох балок західніше с. Максимівка і називається Красногорка, а в межах с. Петропілля вона зливається з долиною Середньої Балаклійки. Ширина долини 700–900 м, глибина 20–30 м. Схили долини симетричні, порізані ярами. Для захисту від водної ерозії на схилах долини у верхів’ях ярів насипані протиерозійні вали, а на правому схилі насаджений ліс Берізки на площі 33 га. На південно-східній околиці с. Петропілля в долині збудований ставок Домнич площею 5,4 га. Заплава Красногорки рівна, заболочена, заросла водолюбними рослинами, в с. Петропілля – лучна. Ширина її 30–50 метрів. Використовується для випасання худоби, а в межах с. Петропілля – для заготівлі сіна і частково під городи. Річище мало звивисте, замулене, шириною 1–3 м та глибиною 30-50 см. Від початку річки до ставка  Домнич річище заросло  рогозою, кугою та осокою. Влітку річка міліє і в нижній речї нижче ставка Домнич пересихає. Вода в річці чиста, використовується для напування худоби. Ставок Домнич використовується для вирощування товарної риби та як місце відпочинку жителів Петропілля.
      Маленька степова річечка Кривий Яр починається зі ставка, збудованого в с. Верхньозорянське на висоті 126 м над рівнем моря. Координати витоку: 49040’ пн. ш. і 37007’ сх. д. Довжина річки 2,3 км, площа басейну 29,5 кв. км. Річка протікає по території Шевченківської селищної та Петропільської сільської рад. Від витоку річка спочатку тече на південний захід, потім повертає на південь і впадає в Середню Балаклійку з правого берега між селами Сумське та Богодарівка на висоті 112,5 м над рівнем моря на відстані 45,5 км від гирла Середньої Балаклійки. Координати гирла: 49039’30’’ пн. ш. і 37006’ сх. д. Падіння річки 13,5 м, похил 5,9 м/км. Назва річки походить від назви долини, в якій вона протікає. Назва долини Кривий Яр пов’язана з її конфігурацією на місцевості. Яр – тому що на Слобожанщині в минулому і тепер часто балки і невеликі річкові долини називали і називають ярами. Від назви цих «ярів» походять назви річок, у яких вони протікають, та назви сіл, які виникали на їх схилах. Абсолютні висоти басейну зменшуються від 180 м в с. Первомайське до 114 м на заплаві в нижній течії річки. В басейні Кривого Яру збудовано 10 ставків загальною площею понад 37 га. Долина  річки симетрична. Починається від з’єднання двох балок між селами Самарське та Верхньозорянське і називається Кривий Яр. У долині знаходиться село Верхньозорянське. Ширина долини  700–900 м, глибина від 15-20 м у верхів’ї до 25 метрів нижче Алтайського Яру. Біля с. Верхньозорянське збудований ставок площею 14,5 га, який використовується для розведення водоплавної птиці та вирощування товарної риби. В долину виходять 10 балок: Алтайський Яр, Богодарівський Яр та інші. Заплава Кривого Яру двостороння, рівна, заболочена, шириною 30-40 м, повністю заросла осокою та очеретом. Річище Кривого Яру помірно звивисте, замулене, майже повністю заросло очеретом  та іншою  вологолюбивою рослинністю. Ширина його 1–3 метри, глибина до 1 метра. В минулому столітті біля гирла річки був збудований дерев’яний місток, по якому жителі Клушнівки переходили річку по дорозі в Богодарівку. Влітку та восени річка міліє, але не пересихає. Вода в річці помірно чиста, використовується для напування худоби.
       Річка Сонка починається з джерела, яке знаходиться в балці на південно-східній околиці с. Новостепанівка на висоті 150 м над рівнем моря. Координати витоку: 49041’30’’ пн. ш. і 37004’ сх. д. Довжина річки 4,4 км, площа басейну 16 кв. км. Річка протікає по території Семенівської сільської ради. Сонка тече з півночі на південь і впадає з правого берега в р. Середня Балаклійка на відстані 43,7 км від її гирла між селами Богодарівка та Семенівка (вул. Кашабівка) на висоті 110 м над рівнем моря. Координати гирла: 49039’30’’ пн. ш. і 36004’ сх. д. Падіння річки 4,0 м, похил 9,1 м/км. Вперше річка Сонка згадується в документі «Ведомость Слободской Украинской губернии Змиевского уезду с описаним всех обмежеванных в сем уезде дач, сочинена в 1797 г.»: «Село Богударовка. Под поселением занято 25 десятин, пашенной земли – 342 десятины, сенного покосу – 4000 десятин. Означенное село поселение имеет по берегу речки Сонки вниз ее на правой стороне, а близ оного села на правом берегу речки Средней Балаклейки выстроены деревянная церковь во имя нерукотворного образа Спаса, а близ оной небольшой господской для приезду деревянный дом с фруктовым садом и с другими хозяйственными постройками». Походження назви річки не встановлене. Можливо, назва річки походить від видової назви рослини водяної сонки ланцетолистої, яка росла в річищі річки. Басейн річки – це підвищена лесова рівнина, розчленована балками і лощинами з абсолютними висотами 166-112 метрів. Долина річки починається від з’єднання двох балок (одна з них Бакарюківський Яр, інша не має назви) між селами Новостепанівка і Богодарівка. В цьому місці в 2002 році збудований невеликий ставок, греблю якого розмила весняна вода в 2006 році. Нижче за течією, в північній частині села, збудований Богодарівський ставок площею 6,2 га і довжиною 750 м. Схили долини симетричні, розчленовані ярами та вибалками. Довжина долини 2,8 км, ширина 900-1000 м, глибина 25-30 метрів. В долину справа виходять дві балки: Гамазейська і Богодарівська. Заплава Сонки заболочена, заросла очеретом, рогозою, кугою та осокою. Ширина її у верхів’ї річки 4-5 м, в середній течії 10 м, нижче греблі Богодарівського ставка – 30-40 метрів. Річище Сонки помірно звивисте, дуже замулене, від витоку до Богодарівського ставка повністю заросло водолюбивими рослинами. Ширина його 1-2 м, глибина до 0,5 м. Нижче греблі Богодарівського ставка річище чистіше, шириною 2-3 м, глибиною близько 1 метра. В минулі роки річище було глибше і ширше. Причина замулення – побудова ставка біля с. Новостепанівка, греблю якого часто розмиває вода і глина замулює річище. Цьому сприяє також і площинний змив ´рунту внаслідок розорювання схилів крутизною 50-80. Влітку Сонка дуже міліє і в окремих місцях пересихає. Вода в річці чиста з болотним присмаком. Використовується для напування худоби, наповнення ставків та розведення водоплавної птиці. Для збільшення водності річки та покращення якості води треба розчистити річище та не допускати його замулення.
      Найбільша притока Середньої Балаклійки – річка Волоська Балаклійка – починається зі ставка, спорудженого на північно-східній околиці с. Волоська Балаклія на місці заболоченої місцевості під назвою Топільці. Площа ставка 18,3 га, уріз води  139,5 м. Координати витоку: 49038’ пн. ш. і 37022’30’’ сх. д. Річка протікає в Шевченківському та Балаклійському районах. Довжина річки 60 кілометрів, з них у межах Шевченківського району 22,8 км. Площа басейну 495 кв. км. Тече Волоська Балаклійка переважно з північного сходу на південний захід і впадає південніше м. Балаклія з лівого берега в річку Середня Балаклійка на відстані 1,3 км від її гирла на висоті 74,5 м над рівнем моря. Координати гирла: 49026’30’’ пн. ш. і 36051’ сх. д. Падіння річки 65 м, похил 1,1 м/км, середня річна витрата води в гирлі 1,1 куб. м/сек..
      Річка в минулому, до середини ХIХ століття, мала назву Суха Балаклійка. Дуже цікаві відомості про річку Суха Балаклійка є в «Экономико-географическом описании слободы Волоской Балаклеи за 1780 год»: «Оная слобода лежит по обе стороны речки Сухой Балаклейки, на которой пруд и при нем мушна мельница… Действие имеет не целый год, а лишь в вешние и дождливые времена. В оную речку впадает 4 истока, на одном два пруда. В летнее жаркое время в самом мелком месте бывает Сухая Балаклейка глубиною два аршина (тобто 142 см), шириною три сажени (6,3 м). В речке Сухой Балаклейке водится мелкая рыба: щуки, окуни, караси, лины, налимы, вьюны, ерши, плотва и раки. Вода в речке и прудах для потребления скоту здорова». Назва Балаклійка в перекладі з тюркської мови означає «рибна річка». Так її назвали татари. Волоською називається тому, що бере початок в с. Волоська Балаклія. Село має таку назву з 1712 року, коли стало володінням волоського стольника Дмитра Єнакія. Волохами називали румунів і частково молдаван, які оселялися на Слобожанщині. Сухою Балаклійку назвали тому, що в жаркі літні місяці річка в минулому в багатьох місцях пересихала. В 1906 році  Волоську Балаклійку від гирла до с. Борщівка досліджувала експедиція міністерства шляхів сполучення з метою складання проекту шлюзування річки. Біля с. Борщівки в 1932-1936 роках на річці, за 16 км від її гирла, знаходився гідрологічний пост, на якому проводилися спостереження за елементами водного режиму.
      Басейн Волоської Балаклійки являє собою підвищену горбисто-хвилясту рівнину, розчленовану численними ярами і балками. Абсолютні висоти поверхні басейну знижуються від 209 м між селами Бугаївка та Чорнобаївка Ізюмського району на вододілі річок Волоська Балаклійка, Мокрий Ізюмець та Синиха до 76 м біля міста Балаклія. В басейні протікають 8 річок загальною довжиною 104 км. Густота річкової сітки становить 0,21 км/кв. км. У басейні річки 16 озер загальною площею 33 га, а площа боліт становить 220 га. У верхів’ях глибоких степових балок зростають байрачні дубові ліси. У бічних відгалуженнях балки Нурів Яр ростуть байраки Сердечко та П’ятихатський, у верхів’ях розгалуженої балки Макорти знаходяться ліси Тарасівський Другий, Щенячий (Тарасівський) та Корніївський. У двох верхів’ях глибокої балки Щенячий яр ростуть байраки Середній (Колісниківський) та Безм’ятежненський. Також байрачні ліси ростуть у верхів’ях балок Селянський Яр, Донців Яр, Западний Яр. Найбільший байрачний ліс – Безм’ятежненський займає площу 72 га, найменший – Корніївський (6 га). На лівобережжі Волоської Балаклійки, між долиною р. Березова і Балаклійським підсобним господарством на площі 3 кв. км росте сосновий ліс із домішкою дуба.
       Долина річки починається на північно-східній околиці с. Волоська Балаклія, де зливаються разом чотири балки: Захарин Яр, Сухий Ставок, Білокопитин Яр та Заїкищна Лощина. Ширина долини змінюється від 1,5 км у верхів’ї до 3 км в с. Бортівка, глибина від 40 м в с. Волоська Балаклія до 70 метрів у селах Безм’ятежне, Полтава, Миропілля. Правий схил долини високий, крутий, дуже розчленований ярами та короткими балками; особливо багато ярів біля с. Борщівка. Лівий схил долини пологий, на ньому чітко виділяється борова тераса шириною до 1,5 км; на ній розташоване с. Борщівка. Для захисту грунтів від водної ерозії на правому крутому схилі долини біля с. Борщівка насаджені водоохоронні ліси, на початку ХХ сторіччя заліснена балка Ясенове, а також у 1970-х роках насаджено сосну на площі 37,5 га в балках Рибівський Яр та Джурів Яр біля с. Волоська Балаклія. В річкову долину виходять 45 балок; найбільші справа – Ясенове, Гринькове, Нурів Яр, Рибівський Яр, Джурів Яр, Макорти, Щенячий Яр, Кучерявий Яр, Глибокий Яр, Западний Яр та Бугаїв Яр, а зліва – Кузим’ячий Яр, Сорокин Яр, Гаврюшкин Яр, Гусарів Яр, Селянський Яр, Маленькове, Шабельник, Донців Яр, Куликів Яр, Йоськин Яр, Карамашин Яр, Манжулів Яр та Калмицький Яр. У долині розташовані села Волоська Балаклія, Безм’ятежне, Полтава, Миропілля, Бригадирівка, Борщівка та південно-східна частина м. Балаклія.
       Заплава річки двостороння, лучна, шириною від 150 м біля витоку річки до 2 км біля м. Балаклія. У верхній частині долини вона заболочена та місцями заросла вербами і лозами. В середній течії річки заплава суха, але є окремі заболочені ділянки. Ширина заплави в селах Безм’ятежне, Миропілля 600-700 м. Біля автомобільної дороги Київ–Харків–Ростов та південно-західніше неї заплава дуже заболочена, досягаючи ширини 1500 м. Також заболочена та заросла очеретом та рогозою заплава нижче с. Борщівка. Скрізь ростуть верби і лози. В південно-західній частині с. Бригадирівка заплаву перетинає дамба висотою до 2 і шириною до 6 метрів. Використовується як пасовища та сінокоси, частково під городи.
 

                рис. Схематичний повздовжний профіль р. Волоська Балаклійка

       Річище Волоської Балаклійки помірно звивисте, в с. Бригадирівка дуже звивисте. Переважаюча ширина річища 4-8 м, найменша – 1 м біля витоку, найбільша – 50 м біля залізничного мосту на лінії Харків–Красний Лиман. Місцями річище заросло очеретом, рогозою та осокою. Дно річки замулене, в’язке, місцями тверде. Нижче с. Безм’ятежне меженні береги круті і досягають висоти 1 метра. У Волоську Балаклійку впадають 7 невеликих річок: справа Сердюкова, зліва – Барвінка, Віднога, Мокра Віднога, Суха Віднога, Жолобок, Березова та близько 20 струмків.  Під час літньо-осінньої межені, в липні-вересні, в маловодні роки річка у верхній і середній течії місцями пересихає, а в суворі зими промерзає до дна. Вода в річці помірно чиста, з болотним присмаком і запахом. Використовується для поливання городів, напування худоби та інших господарських і побутових потреб населення. У межах Шевченківщини у Волоську Балаклійку впадають Барвінка, Віднога, Мокра Віднога, Суха Віднога.
       Маленька степова річечка Барвінка (інша назва – Барвінівка) починається від злиття двох струмків, що протікають у балках Горяхівський Яр та Вовчий Яр поблизу цегельного заводу с. Волоська Балаклія на висоті 139 м над рівнем моря. Координати витоку: 49036’ пн. ш. і 37021’30’’ сх. д. Тепер на цьому місці збудований невеликий ставок площею 1,2 га. Довжина річки 1,8 км, площа басейну 18,5 кв. км. Барвінка протікає по території Волосько-Балаклійської сільської ради. Це найменша за довжиною річка на Шевченківщині. Барвінка тече з південного сходу на північний захід і впадає у річку Волоську Балаклійку з лівого берега на відстані 56,4 км від її гирла на висоті 131 м над рівнем моря в межах с. Волоська Балаклія. Координати гирла: 49037’ пн. ш. і 37020’ сх. д. Падіння річки 8 метрів, похил 4,4 м/км.
       Вперше Барвінка позначена на «Военно-топографической карте Харьковской губернии» в 1863 році. Назва походить від народної назви південно-східної частини села Волоська Балаклія–Барвінівки. А ця назва виникла від прізвища Барвін, яке мали більшість жителів цієї частини села. Абсолютні висоти поверхні басейну становлять 202-133 метри. Долина Барвінки починається від з’єднання балок Гаряхівський Яр та Вовчий Яр. Ширина долини 1,2 км, глибина 35 метрів. Заплава лучна, шириною 80-100 м. Місяцями на заплаві ростуть верби.Річище Барвінки слабо звивисте, завширшки до двох метрів, глибиною 30-50 см, в окремих місцях іноді до 1 метра. В першій половині минулого сторіччя в річці водилася риба. В посушливі роки влітку річка пересихає. Вода в Барвінці чиста, використовується для господарських потерб населення.
      Річка Віднога починається з джерел у долині східніше с. Кравцівка поблизу місця з’єднання балок Комарівської та Горпинин Яр на висоті 132 м над рівнем моря. Координати витоку: 49033’30’’ пн. ш. і 37022’30’’ сх. д. Довжина річки 8,6 км, площа басейну 49,4 кв. км. Віднога протікає по території Безм’ятежненської сільської ради. Віднога тече зі сходу на захід і впадає в р. Волоська Балаклійка з лівого берега західніше с. Станіславка на відстані 47,8 км від гирла основної річки на висоті 105 м над рівнем моря. Координати гирла: 49034’30’’ пн. ш. і 37015’30’’ сх. д. Падіння річки 27 м, похил 3,1 м/км. Вперше річка Віднога згадується в документі «Уставная грамота Харьковской губернии Купянского уезда 1862 года Любви Ивановой дочери Ловейковой»: «..Для уничтожения чрезполосности крестьянский надел, прирезанный к поселку на запад от поселка по берегу речки Видноги, ограниченный с трех сторон землею владелицы, а с четвертой стороны водотоком Виднога… В исключительное  пользование крестьян представляется водопой …вому урочищу речки Видноги».

                          рис. Схематичний повздовжний профіль р. Віднога

Слово «віднога» означає відгалуження чогось. У даному випадку відгалуження долини Відноги від долини річки Волоська Балаклійка. В останні півстоліття річка також називається Мала Балаклійка. Але назва Віднога набагато старіша. Саме так називався хутір, який заснував близько 1812 року в долині річки Віднога поручик Олександр Кривцов на місці сучасної Кравцівки. В другій половині ХIХ століття хутори Віднога та Новоселідебний (Новоселівка) об’єдналися в одне село Кривцовка (тепер с. Кравцівка). Басейн річки знаходиться на Балаклійській рівнині і має абсолютні висоти від 202 м біля Тернової Могили до 106 метрів на західній околиці с. Станіславка. В басейні річки збудовано 12 ставків загальною площею 67 га, у верхів’ях степових балок ростуть невеликі байрачні ліси – Горпинчин та Логонів.
      Долина річки симетрична, пряма. Пересічна ширина її 1,8 км, глибина 35-45 метрів. В долині розташовані села Кравцівка та Станіславка (інша назва – Гайворонівка) Безм’ятежненської сільської ради, а також у минулі роки знаходилися колишні села Комарівка та Миколаївка. В річковій долині збудовано 5 ставків, найбільший – Гайворонівський площею 41,4 га – збудований біля с. Станіславка. В долину виходять зліва балки Великий Крутенький Яр, Крутенький Яр, Салов Яр, Новоселівський Яр, Лобаський Яр, а справа – Худобовський Яр та Дурний Яр. Заплава річки рівна, заболочена, заросла очеретом, вербами і лозами, в нижній течії місцями лучна. Ширина її 150-180, місцями до 250 метрів. Річище Відноги помірно звивисте, замулене, завширшки 1-3 метри, завглибшки до 1 метра. На окремих ділянках повністю заросло водолюбивими рослинами. В річку впадають 4 струмки. Стік Відноги зарегульований ставками. Річкова вода чиста, використовується для поливання городів, напування худоби та наповнення ставків.
     Степова річка Мокра Віднога починається з джерел у долині південно-східніше села Безм’ятежне поблизу межі Шевченківського та Ізюмського районів на висоті 128,5 м над рівнем моря. Координати витоку: 49032’ пн. ш. і 37019’ сх. д. Довжина річки 6,3 км, площа басейну 24,5 кв. км. Річка протікає на території Безм’ятежненської сільської ради. Мокра Віднога тече з південного сходу на північний захід і впадає в річку Волоська Балаклійка з лівого берега в південній частині с. Безм’ятежне на висоті 103,5 м над рівнем моря на відстані 45,6 км від гирла Волоської Балаклійки. Координати гирла: 49034’ пн. ш. і 37015’ сх. д. Раніше річка впадала у Волоську Балаклійку на 700 м нижче сучасного гирла. Падіння річки 25 метрів, похил  – 4 м /км. Слов «віднога» означає відгалуження. Мокра тому, що в долині річки було багато джерело і річка влітку не пересихала. Басейн Мокрої Відноги знаходиться в степовій природній зоні. Лісів мало. У верхів’ї Липової балки росте невеликий Липовий ліс на площі 4,4 га (раніше в ньому росли переважно липи), верхів’я та схили балки Крикунове заросли молодим лісом, на схилах балки Красний Яр насаджено сосну. Абсолютні висоти басейну знижуються від 209 м південно-східніше с. Чорнобаївка до 105 м на луках у нижній течії річки. Долина річки пряма, симетрична. Починається від злиття двох балок у межах Ізюмського району. Ширина її 1,2-1,5 км, глибина 4-45 метрів. У долині збудовано три ставки, знаходяться північно-західна частина с. Чорнобаївка  та південна частина с. Безм’ятежне (колишнє село Іллічівка). В річкову долину виходять справа балки Липова, Крикунове, Красний Яр, а на лівому схилі долини знаходиться урочище Бузьке. Заплава двостороння, лучна, місцями заболочена, заросла очеретом, рогозою та осокою. Ширина її 110-160 метрів. Річище мало звивисте, на окремих ділянках губиться у заболоченій заплаві, в багатьох місцях заросло водолюбивими рослинами. Дно річки замулене, в’язке, береги низькі. Швидкість течії невелика. Вода в річці чиста, з болотним запахом. Використовується для напування худоби, наповнення ставків, розведення водоплавної птиці та господарських потреб населення.
      Суха Віднога – невелика степова річка, яка починається в долині з джерел на південній околиці села Нурове Балаклійського району на висоті 127,5 м над рівнем Балтійського моря. Координати витоку: 49031’ пн. ш. і 37016’ сх. д. Річка протікає в Балаклійському і Шевченківському районах. Довжина її 7 км, з них у межах Шевченківщини 2,7 км; площа басейну 60 кв. км. Від витоку до гирла Суха Віднога тече з південного сходу на північний захід і впадає в річку Волоська Балаклійка з лівого берега на відстані 41,3 км від її гирла біля автомобільної дороги Миропілля – Старий Чизвик на висоті 101,5 м над рівнем моря. Координати гирла: 49034’ пн. ш. і 37013’ сх. д. Раніше річка впадала у Волоську Балаклійку на 400 м західніше сучасного гирла. Падіння річки 26 м, похил 3,7 м/км. Слово «віднога» означає відгалуження. Суха тому, що в минулому річка влітку пересихала. Абсолютні висоти басейну змінюються від 200 до 103 м у пониззі річки. Долина Сухої Відноги починається від злиття двох балок між селами Сухий Яр та Нурове і називається Суха Віднога. Ширина її 1-1,5 км, глибина 30-40 метрів. У долині знаходяться села Нурове Балаклійського району та Старий Чи звик Шевченківського. В долину виходять 5 балок. Заплава на окремих ділянках заболочена, місцями заросла вербами і лозами. Ширина її 200-250 метрів. Річище помірно звивисте, замулене, місцями заросло водолюбивими рослинами. Ширина його 1-5 метрів, глибина 0,4-1,0 м. Під час межені Суха Віднога дуже міліє і в окремих місцях пересихає. Вода в річці чиста, використовується для розведення водоплавної птиці, напування худоби та інших господарських потреб населення.
       Річка Сердюкова починається від злиття двох струмків, що протікають у балках Олексіївська та Дмитрівка на відстані 1 км від західної околиці с. Олексіївка на висоті 132 м над рівнем моря. Координати витоку: 49036’30’’ пн. ш. і 37010’ сх. д. Річка протікає в Шевченківському та Балаклійському районах. Довжина Сердюкової 8,8 км, з них у межах Шевченківщини 6,3 км. Площа басейну 50,6 кв. км. Річка тече з північного сходу на південний захід і впадає у Волоську Балаклійку з правого берега на відстані 30 км від її гирла в межах с. Бригадирівка Балаклійського району на висоті 91 м над рівнем моря. Координати гирла 49034’ пн. ш. і 37005’ сх. д. Падіння річки 41 м, похил 4,6 м/км. Вперше Сердюкова позначена на «Военно-топографической карте Харьковской губернии» 1863 року. Походження назви не встановлене. Басейн річки знаходиться в межах Шевченківського, Чугуївського та Балаклійського районів у степовій природній зоні. Рельєф басейну – хвиляста рівнина з абсолютними висотами від 190 м біля Середнього (Колісниківського) лісу до 93 м у межах с. Бригадирівка. Долина річки починається від злиття двох балок: Олексіївської та Дмитрівни і називається Сердюків Яр. Правий схил долини крутий, густо розчленований ярами і короткими балками, лівий більш пологий. Ширина долини у верхів’ї річки 800 м, у нижній течії – 1500 м; переважаюча ширина її 1000 м. Глибина долини 30-45 м. В долину виходять 4 балки: зліва – Добровольська, Артемівська, Солдатський Яр, справа – Курячий Яр.

                        рис. Схематичний повздовжний профіль р. Сердюкова

У середини ХХ сторіччя в долині були розташовані села Добровольське, Веселе, Печенізьке. Заплава Сердюкової у верхній і нижній частинах долини заболочена і заросла водолюбною рослинністю. Ширина заплави у верхній течії 50 метрів, у середній – 100, а нижче балки Курячий Яр – 200 метрів. Річище Сердюкової помірно звивисте, шириною 1-8 метрів, глибиною 50-100 см. У верхній течії річище повністю заросло водолюбними рослинами, в середній і нижній – місцями. В річку впадають три струмки, що течуть у балках. Найбільший за водністю струмок починається в балці Вишневий Яр. Вода в річці чиста, використовується для напування громадської худоби.
      В річку Оскіл впадають Осинівка та Синиха. Річка Осинівка починається з невеликого ставка, збудованого в Мисановій балці на висоті 155 м над рівнем моря на відстані 1,2 км північно-східніше зупинкового пункту  Гроза на лінії Харків–Старий Оскіл. Площа ставка 0,2 га. Координати витоку: 49040’30’’ пн. ш. і 37022’ сх. д. Осинівка протікає в Шевченківському та Куп’янському районах. Довжина річки 24 км, з них у межах Шевченківського району 8,7 км. Площа басейну 191 кв. км. Осинівка тече в основному з північного заходу на південний схід і впадає в р. Оскіл з правого берега біля с. Петрівка на відстані 80 км від гирла Осколу на висоті 72 м над рівнем моря. Координати гирла: 49038’ пн. ш. і 37039’ сх. д. Падіння річки 83 м, похил 3,5 м/км. Вперше в історичних джерелах річка Ожинівка згадується в 1647 році в документі «Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) в ХVI–XVIII ст.». Назва Осинівка походить від осики, якої в давні часи багато росло в долині річки. Басейн річки знаходиться на Приоскільському плато в межах Шевченківського та Куп’янського районів у лісостеповій природній зоні. Абсолютні висоти поверхні басейну змінюються від 202 метрів біля Тернової Могили до 73 м на околиці с. Петрівка Куп’янського району. Площа лісів у басейні становить 11 кв. км, боліт 0,3 кв. км. Густота річкової сітки становить 0,21 км/кв. км.

                     рис. Схематичний повздовжний профіль р. Осинівка

Долина річки починається в західній частині Старовірівки від злиття двох балок: Мисанової (Осинівки, Попівської) і Танковий Рів (Жолобок, Лисяча) і називається Осинівка. Долина пряма, схили розчленовані численними ярами і балками. Від початку до гирла р. Березівка схили симетричні, потім правий схил стає крутішим, лівий більш пологий, розчленований балками; долина поступово розширюється, поглиблюється і східніше с. Петрівка зливається з долиною р. Оскіл. Ширина долини Осинівки в західній частині Старовірівки 1,5 км, поблизу гирла річки – 3 км; пересічна ширина її 2-2,5 км. Глибина змінюється від 35-40 до 90 м поблизу с. Петрівка. В долину виходять 11 балок: Шляхові Ярки, Костова, Холодний Яр, Довгий Яр та інші. В долині річки розташоване село Старовірівка Шевченківського району та села Грушівка, Василівка, Осадьківка, Тамарганівка, Прокопівка і Петрівка Куп’янського району. Заплава річки двостороння, рівна, у верхній течії заболочена, заросла очеретом і болотною рослинністю, в нижній течії лучна. Ширина її у верхівї річки 50–60 м, на межі Шевченківського і Куп’янського районів М 200, у Нижній течії  річки – 300 метрів. Річище Осинівки помірно звивисте, шириною 3-10 метрів, глибиною переважно 0,5-1,2 м. Місцями річище повністю заросло очеретом, рогозом та кугою. Дно річки замулене, в’язке. Ще в 40-х – 50-х роках ХХ сторіччя річка була ширша і глибша. Жителі села Старовірівка в річці купалися і ловили рибу. В Осинівку впадають 4 річки, найбільша з них – Березівка. Вода в Осинівці відносно чиста, використовується для поливання городів та інших господарських та побутових потреб населення.
      Річка Березівка починається в долині від злиття двох струмків у південній частині села Березівка на висоті 112 м над рівнем моря. Координати витоку: 49037’ пн. ш. і 37028’ сх. д. Річка протікає в Шевченківському та Куп’янському районах. Довжина річки 7 кілометрів, з них у межах Шевченківського району 5,4 км. Площа басейну 41 кв. км. Березівка тече з південного заходу на північний схід і впадає в річку Осинівка з правого берега на відстані 9 км від її гирла на висоті 84 м над рівнем моря. Координати гирла: 49039’ пн. ш. і 37032’ сх. д. Падіння річки 28 м, похил 4 м/км. Березівка – найбільша притока Осинівки за довжиною та площею басейну. В писемних історичних джерелах річка Березівка вперше згадується в 1780 році в «Экономико-географическом описании слободі Волосская Балаклея». В кінці XVIII століття річка мала дві назви одночасно: Березівка і Зубирівка. Ці назви згадуються у «Ведомости Слободской Украинской губернии Купянского уезда» за 1797 рік: «Хутор Березовский. Поселение имеет быть на правом берегу речки Зубаревки Березовка тож, а дача простирается по обе стороны оной речки». В долині річки в минулому росли березові гаї, тому річка називається Березівка. Походження назви Зубарівка не встановлене. Поверхня басейну – підвищена горбиста лесова рівнина, густо розчленована балками і ярами. У верхів’ях балок ростуть байрачні дубові ліси – байраки. В басейні Березівки ростуть 14 байраків. Абсолютні висоти басейну знижуються від 202 м біля Тернової Могили до 85 м на північно-східній околиці с. Пойдунівка. Долина Березівки починається від з’єднання двох балок: в одній розташоване село Баранове, в другій – південно-східна частина колишнього села Загризове, яке тепер приєднане до села Березівка. Ширина долини 1,4-2,0 км, глибина 40-50 метрів. У долину виходять 8 балок: Кончин Яр, Комарів Яр, Карпова, Дідівська та інші. В долині розташовані села Березівка Шевченківського та Пойдунівка Куп’янського району. Заплава у верхній і середній течії річки місцями заросла вербами і лозами, місцями заболочена та заросла очеретом і рогозою. В нижній течії річки заплава лучна. Ширина її 150-200 метрів. Річище Березівки замулене. Ширина його 1-3 метри, глибина переважно 0,5-1,0 метр. У багатьох місцях річище заросло водолюбивими рослинами. За переказами старожилів, раніше річка була ширша і глибша: в річці жителі села купалися і ловили рибу. На правому березі річки, на північно-східній околиці с. Березівка, знаходиться урочище Піскувате. Вода в річці чиста, використовується для напування худоби, розведення водоплавної птиці та інших господарських потреб населення.
      Річка Синиха починається з Вербокотівського ставка, збудованого в Молотківській балці на північно-західній околиці с. Сподобівка на висоті 122 м над рівнем моря. Площа ставка 7,9 га. Координати витоку: 49034’ пн. ш. і 37026’ сх. д. Річка протікає в Шевченківському та Куп’янському районах. Довжина Синихи 20 км, з них у межах Шевченківського району 8 км. Площа басейну 158 кв. км. Синиха від витоку до с. Дуванка тече в південному напрямі, потім повертає на схід і впадає в Червонооскільське водосховище південніше с. Сенькове на відстані 62 км від гирла Осколу на висоті 72 м над рівнем моря. Координати гирла: 49030’ пн. ш. і 37040’ сх. д. Падіння річки 50 м, похил 2,5 м/км.
      Вперше в історичних документах річка Синиха згадується в 1773 році в «Материалах для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. Том II» під назвою Сениха (рос.). Таку ж назву річка має в «Списке населенных мест Харьковской губернии по сведения 1864 года»: «Хутор Воздвиженское (Сподобовка) при вершине речки Сенихи». «Каталог річок України» (видавництво АН України, 1957) наводить деякі гідрологічні дані річки Сінниха. Також у науковій літературі зустрічаються такі назви річки: Сіниха, Сониха (помилково). На географічних картах, надрукованих у другій половині ХХ ст. російською мовою, річка називається Синиха. На сучасних, надрукованих українською мовою, річка має назву Синиха. Назва річки походить від слова сіно. В минулі століття в долині річки люди заготовляли багато сіна, тому її і назвали Сіниха (російською мовою – Сениха). Сучасна назва пов’язана з назвою села Синиха Куп’янського району, яке знаходиться в долині річки.
     Басейн Синихи знаходиться в степовій природній зоні. У верхів’ях багатьох балок ростуть 38 байрачних лісів. Абсолютні висоти поверхні басейну знижуються від 209 м північніше с. Бугаївка Ізюмського району до 74 м на луках у пониззі річки. Долина Синихи починається в північній частині с. Сподобівка від з’єднання балок Молотківської і Сподобівської. Від почтку до гирла р. Кущуваха схили долини симетричні, далі на схід правий схил стає крутішим, рочленований ярами, а лівий більш пологий. Долина поступово розширюється, поглиблюється і поблизу села Сенькове виходить у долину р. Оскіл. Ширина долини Синихи змінюється від 1,3 км в с. Сподобівка до 2,6 км після впадіння р. Біла. Переважна ширина 1,6-1,8 км. Глибина долини у верхів’ї річки 55 м, в нижній течії Синихи – 80 м. В долину виходять 15 балок: справа Веселівська, Іське, Бугаєве, зліва – Ляхівська, Богородшина, Криворучка, Кришталеве та інші. В долині збудовано 4 ставки; найбільший – Кришталевий – збудований біля балки Кришталеве. Площа цього ставка 33,1 га, довжина 1750 м, середня ширина 170 м.

                         рис. Схематичний повздовжний профіль р. Синиха

В долині річки розташовані села Сподобівка Шевченківського та Воронцівка і Синиха Куп’янського районів. У кінці ХХ сторіччя у зв’язку з переселенням жителів перестало існувати с. Іванівка, яке знаходилося західніше Воронцівки. Заплава річки в межах Шевченківщини в основному заболочена, поблизу гирла р. Кущуваха заросла очеретом, кугою та лозами. Ширина заплави в с. Сподобівка 120 м, після впадіння р. Грузька – 200 м, а східніше гирла Кущувахи досягає 300 м. Використовується для сінокосіння. Річище Синихи замулене, шириною 3-10 метрів, глибиною переважно 0,5-1,0 м. місяцями річище повністю заросло очеретом, рогозою та кугою. На території Куп’янського району річище штучно розчищене і спрямлене. В нижній течії меженні береги урвисті, висотою 0,5-1 метр. У Синиху впадає 5 річок, найбільша – р. Біла довжиною 7 км. За свідченнями старожилів, раніше річка була ширша, глибша і в ній водилася риба. Вода в річці чиста, використовується для розведення водоплавної птиці, напування худоби та наповнення ставків. У межах Шевченківського району в Синиху впадають Грузька та Кущуваха.
      Річка Грузька починається від злиття двох струмків, що протікають у балках, в яких ростуть байрачні ліси Шилів і Папоротний, за три кілометри південно-західніше с. Дуванка на висоті 122 м над рівнем Балтійського моря. Координати витоку: 49031’ пн. ш.  і 37023’30’’ сх. д. Довжина річки 4,2 км, площа басейну 21 кв. км. Річка протікає по території Сподобівської сільської ради. Грузька тече з південного заходу на північний схід і впадає в р. Синиха з правого берега східніше с. Дуванка на висоті 102 м над рівнем моря на відстані 16,8 км від гирла Синихи. Координати гирла Грузької: 49032’30’’ пн. ш. і 37025’ сх. д. Падіння річки 20 м, похил 4,8 м/км. Вперше Грузька позначена на «Военно-топографической карте Харьковской губернии» 1863 року. Назва річки походить від грузького дна річища. Висота басейну знижується від 209 м північніше с. Бугаївка Ізюмського району до 103 м на східній околиці с. Дуванка. У верхів’ях балок басейну річки ростуть природні байрачні ліси. Долина починається від з’єднання трьох балок на межі Шевченківського та Ізюмського районів південно-західніше с. Дуванка поблизу лісів Папоротний і Шилів і називається Грузька. Ширина долини 0,8-1,2 км, глибина 40-50 м. В долину виходять 7 балок; з них найбільші справа Самійленкова, а зліва – Дуванська.

Байрачні ліси
в басейні р. Грузька

В Грузькій долині розташоване село Дуванка Сподобівської сільської ради, а також у першій половині ХХ сторіччя знаходилися колишні села і хутори Федорівської сільської ради: Гусинка Перша, Романівка, Щеняче та Грузько-Бугаївка. Біля колишнього села Романівка збудований ставок площею 8,7 га. Заплава лучна, заболочена, місцями заросла вербами і лозами, очеретом та осокою. Ширина заплави у верхній і середній течії річки 80-100 м, у нижній – 180 м. Річище Грузької слабозвивисте, замулене, завширшки 1-5 метрів, глибиною 0,4-1,0 м. В річку впадають чотири струмки, що протікають у балках. Вода в річці чиста, використовується для напування худоби.
     Річка Кущуваха починається від злиття двох струмків в долині за 3,5 км південно-східніше с. Федорівка на висоті 115 м над рівнем моря. Координати витоку: 49029’ пн. ш. і 37030’ сх. д. Річка протікає в Шевченківському і Куп’янському районах. Довжина Кущувахи 5,4 км, з них у межах Шевченківського району 2,1 км. Площа басейну становить 25,5 кв. км. Кущуваха тече з півдня на північ і впадає в річку Синиха з правого берега на відстані 11,5 км від її гирла на висоті 88,5 м над рівнем моря. Координати гирла: 49031’30’’ пн. ш. і 37030’ сх. д. Падіння річки 26,5 м, похил 4,9 м/км. Вперше річка позначена на «Военно-топографической карте Харьковской губернии 1863 г.». Назва річки походить від назви долини, в якій вона протікає. На схилах долини росли і ростуть степові чагарники (кущі), тому долина називається Кущуваха. Басейн річки  знаходиться на Приоскільському плато в степовій природній зоні. Абсолютні відмітки висот змінюються від 198 м біля Терешкової Могили до 90 м на луках у пониззі річки. У верхів’ях глибоких балок ростуть 9 байрачних лісів. Річкова долина починається від сполучення двох балок у верхів’ї басейну і називається Кущуваха. Ширина долини від 800 м у верхів’ї до 1,4 км в нижній частині басейну; глибина 30-40 м, найбільша – 45 метрів. У долину виходять 15 балок. З 1920-х до середини 1960-х років у долині знаходилося село Кущуваха Федорівської сільської ради, яке зникло у зв’язку з переселенням жителів. Заплава Кущувахи рівна, лучна, місцями заболочена. Ширина її від 60-80 м у верхів’ї долини до 160 м нижче гирла Бутової. Річище Кущувахи мало звивисте, замулене, завширшки 1-6 метрів, завглибшки до 1 м. Місцями річище заросло очеретом і рогозою. За переказами старожилів, раніше річка була ширша і глибша; в річці водилася риба і купалися жителі сіл. Вода в річці чиста, використовується для напування худоби. В Кущуваху впадає р. Бутова.
      Невелика річка Бутова починається в долині в західній частині с. Федорівка від злиття двох струмків, що протікають у балках Бутова і Куракова на висоті 107 м над рівнем моря. Координати витоку: 49030’30’’ пн. ш. і 37026’ сх. д. Річка протікає в Шевченківському і Куп’янському районах. Довжина річки 2,5 км, з них у межах Шевченківщини 2,4 км. Площа басейну 9,4 кв. км. Бутова тече з заходу на схід і впадає в річку Кущуваха з лівого берега на відстані 1,8 км від її гирла на висоті 94 м. Координати гирла: 49031’ пн. ш. і 37027’30’’ сх. д. Падіння річки 13 м, похил 5,2 м/км. Походження назви не встановлене. Поверхня басейну – хвилясто-горбиста рівнина з абсолютними висотами від 198 м біля кургану Терешкова Могила на вододілі річок Бутова, Мокрий Ізюмець та Горохуватка до 95 м на східній околиці с. Федорівка. В басейні збудовано 4 ставки загальною площею 8 га, а у верхів’ї балки Діброва росте дубовий байрачний Хирхалів (Харламів) ліс на площі 46 га. Долина річки пряма, симетрична. Починається від злиття балок Бутової та Куракової і називається Бутова. Ширина долини 0,9-1,1 км, глибина 40-45 м. В долину виходять три балки: зліва Кас’янів Яр, справа Діброва та Чорнобаїв Яр. У долині знаходиться село Федорівка Сподобівської сільської ради. Заплава Бутової рівна, відкрита, лучна, місцями заболочена. Її ширина 80-120 метрів. Річище не звивисте, замулене, шириною 1-5 метрів, глибиною 0,5-1 м. Місцями заросло вологолюбними рослинами. В річку впадають три струмки. Раніше Бутова була ширшою і глибшою: в річці водилася риба і в окремих місцях купалися жителі Федорівки. Вода в Бутовій чиста, використовується для поливання городів та напування худоби.
 

Струмки


       Струмок – невеликий водний потік, який тече в природному річищі і живиться атмосферними опадами та підземними водами. В Шевченківському районі протікають 120 струмків. Починаються струмки з джерел або ставків. Струмки мають в основному постійну течію, тільки в посушливі літа частина з них пересихають. У межах Шевченківщини найбільше струмків впадають у Волоську Балаклійку – 18, Великий Бурлук – 12 та Середню Балаклійку – 10 струмків. Всі струмки протікають у балках. Більшість струмків мають довжину 0,5-2 кілометри та площу басейну до 3-5 кв. км. Більше 20 струмків мають відносно значну водність, довжину та площу басейну. В нашому краю струмки назв не мають. Найбільші струмки протікають у балках Старостин Яр, Байдачка, Галютин Яр, Байрак, ишкина, Щербанівська, Вилка та інших. Переважна більшість струмків мають чисту, прозору воду. Ширина струмків 30-100 см, глибина 10-15 сантиметрів. Вода струмків використовується для напування худоби та наповнення ставків. За останні 25 років кількість струмків в нашому краю збільшилася внаслідок підняття рівня ´рунтових вод. Наприклад, раніше балки Дєдовка і Кривий Яр поблизу с. Олександрівка були сухими, а тепер у нижніх частинах цих балок протікають струмки.
 

Озера


       Озеро – природна водойма, що являє собою заповнене водою заглиблення у земній поверхні зі сповільненим водообміном. У Шевченківському районі знаходиться 83 озера загальною площею 40 га. Майже всі озера розмішені в долині річки Великий Бурлук. За походженням озерних улоговин більшість наших озер – це озера-стариці. Вони утворилися в результаті відокремлення звивини річища з двох її кінців наносами або внаслідок прориву шийки меандри і спрямлення річища. Більшість цих озер мають довгасту форму, пряму або серповидну. Багато озер мають круглу форму. Утворилися вони в озеровидних розширеннях колишніх річищ або внаслідок вибуху авіаційних бомб на заплаві річки, або внаслідок заповнення водою улоговин, викопаних кочівниками під час насипання високих курганів на річковій заплаві. Зверніть увагу: майже завжди на заплаві або боровій терасі Великого Бурлука поряд з курганом знаходиться озеро. Улоговина озера Лиман біля с. Новий Лиман за походженням – степове блюдце, утворилася внаслідок просадки лесоподібних суглинків. За характером водного балансу озера нашого краю в основному з переміжним стоком, тобто стік води із озер відбувається періодично, лише під час найбільшого притоку води в озера. Звичайно це відбувається весною під час танення снігового покриву або під час паводків. Озера з переміжним стоком сполучаються з річкою тимчасовими протоками, які влітку пересихають. Деякі озера, наприклад Кругле і Криве східніше села Мостове, зберігають зв’язок з річкою протягом року, сполучаючись  з нею постійними протоками. За ступенем мінералізації всі озера нашого краю – прісні, вміст солі не перевищує 200-300 МГ. За розвитком органічного життя озера Шевченківщини – евтрофні озера, які характеризуються великим вмістом харчових біогенних речовин, які містять  сполуки азоту і фосфору. Відклади мулу багаті на органічні рештки. В цих озерах сприятливі умови для розвитку вищих рослин і фітопланктону.
      Озера нашого краю невеликі. Переважна більшість з них мають площу 0,1-0,2 га, глибину 30-100 см. Живляться озера підземними водами та атмосферними опадами. Взимку всі озера замерзають на три місяці, а деякі промерзають до дна. Скресання озер відбувається на 3-7 днів пізніше річки. В багатьох озерах нашого краю водиться риба: плітка, карась золотистий, карась сріблястий, краснопірка, лин, верховодка, в’юн та інші види. Використовуються озера для розведення водоплавної птиці та відпочинку рибалків-аматорів.
      Найбільше озер-стариць на заплаві річки Великий Бурлук. Вони являють собою напівзарослі водойми, які затоплюються чи з’єднуються з річкою при високих рівнях води під час повеней і паводків. Багато озер знаходяться і на першій надзаплавній (боровій) терасі Великого Бурлука. Звичайно вони розташовуються групами. Більшість з них мають круглу форму.
      Найбільше за площею озеро в нашому краю – Лиман у селі Новий Лиман. Навеснію, під час танення снігу, воно займає площу 12,7 га. Довжина озера 500 м, ширина 300 м, уріз води 159 м. В середині минулого століття в озері купалися жителі села. На жаль, за останні десятиріччя озеро замулилося, частково заросло водно-болотною рослинністю і влітку його площа значно зменшується, а під час тривалих посух озеро пересихає.
      На території Нижньобурлуцької сільської ради знаходяться 13 озер загальною площею 2,8 га. Найбільше озеро площею 0,5 га знаходиться на заплаві Великого Бурлука північніше колишнього с. Петрівка. Дев’ять озер мають площу всього по 0,1-0,2 га.
      На території Аркадівської сільської ради з 10 озер троє знаходяться в селі Ленінка: Куплювате, Жабківське та Фермське. Повільно заростають болотною рослинністю озера П’явота, Мирошниченкове, Труське. Біля с. Петрівка найбільше озеро – Свинарське площею 1,7 га – утворилося в результаті обвалування берегів великої заболоченої улоговини.
      На території Гетьманівської сільської ради знаходиться 36 озер загальною площею 12,2 га. Найбільше озеро Керчине площею 2 гектари знаходиться на боровій терасі. В минулі роки воно було глибоке, в ньому купалися жителі Гетьманівки. Тепер це озеро заростає очеретом і рогозою. Озера Сметанине (0,3 га), Очеретянка (1,4 га), Піщане (або Вісімка, 0,3 га) та Довге (0,8 га) знаходяться на заплаві північніше с. Гетьманівка. Ці озера дуже замулилися, їх глибина всього 0,5-1,0 м, але риба в них водиться. На околиці с. Мостове, на Красновських луках, знаходяться озера Кругле (0,3 га), Криве (0,6 га) та Довге (0,2 га). Найглибше з них – озеро Довге. Озеро Красне – плесове, утворилося в озеровидному розширенні річища Великого Бурлука і знаходиться між Гетьманівкою та колишнім селом Олійникове. Красне має таку назву тому, що в ньому водиться карась золотистий. В Холодному озері навіть у спекотні дні завжди холодна вода.
     На території Василенківської сільської ради знаходиться 17 озер. На східній околиці с. Василенкове найбільші озера Довге, Глибоке, Куп’ясте, а на північно-західній околиці – озеро Ялове площею 0,5 га.
     Більшість озер мають замулене, в’язке дно. Замулювання та заростання озер – природні процеси. Але ці процеси особливо прискорилися за останні 40 років внаслідок негативного впливу господарської діяльності людини. Озера замулюються наносами, які надходять з поверхневим стоком та утворюються в самих озерах (органічні та мінеральні речовини). Найбільш інтенсивно замулюються ті озера, які знаходяться в населених пунктах. Наприклад, в озерах на вулиці Піднизовка села Гетьманівка в середині минулого століття жителі купалися, ловили рибу і навіть купали коней. Тепер ці озера дуже замулені. Прискореному замуленню озер сприяло часткове розорювання заплави р. Великий Бурлук в 1960-х роках. Багато озер заростають водолюбною рослинністю, що разом із замуленням дна спричиняє зменшення площі озер і поступове перетворення їх на болота. Починається заростання озер з поступового накопичення на дні відкладів з решток рослин і нижчих тварин, спричиняючи обмілення озер. Водяні рослини заселяють спочатку узбережжя, потім берегову обмілину, далі просуваються до центра озера, утворюючи послідовно смуги або пояси з болотних, прибережно-водяних, земноводних, з плаваючими листками та занурених рослин. Завершується процес заростання озер утворенням суцільного рослинного покриву, далі відбувається перехід до стадії заболочування. Серед основних видів рослин, що беруть участь у заростанні озер – рдесник, кушир занурений, різак алоєвидний, латаття біле, глечики жовті, стрілолист, частуха подорожникова, різні види рогози, куга озерна, очерети, осоки. Водяна рослинність бере участь у процесах очищення води, в тому числі від забруднювачів антропогенного походження, створює умови для нересту і розвитку риби, певною мірою впливає на гідрохімічний режим озер. Для невеликих озер оптимальним вважається заростання 5-10% їхньої площі. Проте надмірне заростання приводить до загибелі озер та перетворення їх на болота. Протягом минулого століття на території Шевченківщини зникли 170 озер загальною площею 39 га. Тільки на території Гетьманівської сільської ради зникло 50 озер загальною площею майже 10 га. Внаслідок замулювання та заростання рослинністю вони перетворилися на болота, чи заболочені пониження або вологі луки, які заповнюються водою під час повеней. Перестало існувати також озеро-лиман Осиновий, яке знаходилося на південно-західній околиці смт Шевченкове, в колишньому урочищі Гайок.
 

Болота

      Болото – ділянка земної поверхні з надмірним зволоженням, на якій зростає специфічна вологолюбна рослинність, розвивається болотний тип ґрунтоутворення і, як правило, накопичується торф. Болота в нашому краю виникли внаслідок заболочування колишніх озер та зоболочування знижених ділянок річкових заплав, що пов’язане з недостатнім газообміном ´рунту, розвитком анаеробних –рунтових процесів та уповільненням розкладу органічної речовини. В Шевченківському районі поширені тільки низинні (евтрофні) болота, які живляться підземними водами і багаті на мінеральні речовини. Всього в нашому краю болота займають 1269 гектарів. Найбільшу площу болота займають у долині річки Великий Бурлук. Значні площі боліт у долинах Середньої Балаклійки, Волоської Балаклійки, Синихи, Гусинки. Слід відзначити, що в результаті загального процесу підтоплення, яке активізувалося з другої половини 1970-х років, площа боліт у нашому краю зросла з 470 га в 1970 році до 1269 га в 2001, тобто  в 2,7 раза. Найбільше боліт на території Нижньобурлуцької сільської ради – 158,5 га, Аркадівської та Петрівської відповідно 138 та 122 гектари. Найбільший болотний масив площею 63,6 га знаходиться на захід від с. Смолівка до річки Великий Бурлук. На дні боліт накопичується осоковий, трав’янистий та очеретяний торф.
 

Ставки

       Ставок – штучна водойма, утворена внаслідок перегородження греблею малої річки, струмка, балки чи яру. В Шевченківському районі збудовано 166 ставків загальною площею 480 га. З них 60 ставків – дуже мілкі, мають площу менше 1 га. Найбільше ставків збудовано на території Петропільської сільської ради – 30. На території Шевченківської селищної та Сподобівської сільської рад збудовано відповідно 27 та 24 ставки. Найбільший за площею – 41,4 га – Гайворонівський ставок, збудований у долині річки Віднога східніше с. Станіславка. Другий за величиною Кришталевий ставок має площу 33,1 га. Його споруджено в долині р. Синиха на схід від с. Дуванка. Вода ставків використовується для напування худоби, для розведення водоплавної птиці. Великі та середні ставки використовуються для вирощування товарної риби. Береги ставків – місця відпочинку місцевих жителів. Проте надмірна кількість ставків порушує водний режим малих річок, сприяє підтопленню прилеглої території та її заболочуванню.
 

Водосховища

       Водосховище – штучна водойма з об’ємом води понад 1 млн. куб. м, що утворюється при спорудженні водопідпірної греблі в долині річки. В Шевченківському районі збудовано три водосховища загальною площею 288,5 га. Найбільша водойма Шевченківщини – Іванівське водосховище – споруджене в 1975 році біля с. Іванівка в долині Гусинки за 1200 м від гирла річки. Площа водосховища 192 га, довжина 3 км, найбільша ширина 575 м, повний об’єм 2,6 млн. куб. м, корисний – 2,22 млн. куб. м. Використовується для вирощування товарної риби, а в минулому вода використовувалася для зрошення полів. Новомиколаївське водосховище також збудоване в долині Гусинки на північній околиці с. Новомиколаївка (біля колишнього села Шипшинівка) за 11 км від гирла річки і здане в експлуатацію в жовтні 1982 року. Площа цього водосховища 58,5 га, довжина 2,25 км, ширина 350 м, уріз води 126 м. Повний об’єм води 1,41 млн. куб. м, корисний 1,03 млн. куб. м. Використовується для вирощування товарної риби, а в кінці минулого століття воду використовували для зрошення полів. У долині річки Середня Балаклійка, на відстані 46,5 км від її гирла, споруджено Сумське водосховище. Його площа 38 га, довжина – 1700 м, найбільша ширина 300 м, повний об’єм 1,1 млн. куб. м, корисний – 1,0 млн. куб. м. Використовується для вирощування товарної риби.
        Після спорудження водосховищ починається процес заповнення їх улоговин річковими наносами, продуктами розмиву берегів, а також залишками водних організмів і рослин. Замулення негативно впливає на якість води у водосховищах. Внаслідок замулення водосховища щорічно втрачають 1% свого об’єму. Щоб цього не було, треба періодично їх промивати і вилучати з них мул. У кінці серпня – у вересні з водосховищ орендаторами випускається вода для того, щоб виловити вирощену рибу для реалізації. Спорудження водосховищ має позитивне і негативне значення. Позитивне значення полягає в тому, що у водосховищах вирощують товарну рибу, вода може використовуватися (і використовувалася) для зрошування полів, населення розводить водоплавну птицю. Береги водосховищ – місця відпочинку місцевих жителів. Негативне значення полягає у підтопленні навколишньої території, у затопленні водою значної площі лук, зміні мікроклімату навколишньої території, в зміні елементів природного режиму річок, на яких вони збудовані.
 

Підземні води

       Підземні води – води, що заповнюють пори та пустоти гірських порід. У Шевченківському районі підземні води поширені всюди і їх прогнозні запаси становлять 9,56 куб. м/рік. За гідравлічними властивостями підземні води поділяють на верховодку, ґрунтові води і напірні води.
      Верховодка – тип безнапірних підземних вод, що тимчасово накопичуються у породах на обмежених за площею лінзах або прошарках водонепроникних порід. Живиться за рахунок інфільтрації атмосферних або поверхневих вод, зникає внаслідок випаровування. Має нестійкий режим і змінний хімічний склад, обмежені запаси, зазнає біологічного забруднення. Верховодка часто зникає посушливого літа і відновлюється за сприятливих сезонних умов. Верховодка поширена здебільшого на слаборозчленованих вододілах у товщі лесоподібних суглинків, менше – в алювіальних відкладах річкових долин. Особливо сприятливі умови для утворення верховодки на широких вододільних просторах лесових слаборозчленованих рівнин із блюдце подібними зниженнями. В нашому краю верховодка найбільш поширена на вододілі Великого Бурлука, Середньої Балаклійки та Гнилиці на території Семенівської сільської ради.
      Грунтові води – безнапірні води першого від поверхні постійного водоносного горизонту. На формування і режим ´рунтових вод впливають особливості геологічної будови, рельєф, гідрометеорологічні фактори, рослинність та діяльність людини. Глибина залягання ´рунтових вод різна, вона пов’язана з різним складом гірських порід. На заплавах наших річок і боровій терасі Великого Бурлука ґрунтові води залягають на глибині в середньому до 5 метрів, тут спостерігається тісний зв’язок режиму ´рунтових вод з режимом поверхневих вод і опадами. На іншій території району ´рунтові води залягають на глибині 5-15 м, їхній режим менше пов’язаний з кліматичними факторами. Прісні ´рунтові води використовують для місцевого водопостачання.
      Протягом трьох останніх десятиріч під впливом антропогенних і за участю природних факторів відбулися суттєві зміни режиму і хімічного складу ´рунтових вод. На всій території нашого краю почалося явище підтоплення – комплексний природно-антропогенний процес підвищення рівня ´рунтових вод і збільшення вологості гірських порід. Відбувається внаслідок переважно господарської діяльності людини та зміни гідрокліматичних умов. Підтоплення сільськогосподарських угідь та забудованих площ завдає значних збитків природним ресурсам, населенню та народному господарству. На території Шевченківського району процес підтоплення активізувався починаючи з другої половини 1970-х років, особливо у 1980-82 рр. На розвиток підтоплення вплинули штучне зрошування полів, підпір ´рунтових вод Печенізьким, Червонооскільським та іншими меншими водосховищами, погіршення природної дренованості території внаслідок замулювання малих річок та будівництва великої кількості ставків, втрати води з технічних мереж при водокористуванні, порушення режиму випаровування та інші причини. Підтоплення викликає активізацію інших сучасних негативних природних процесів – зсувів, заболочування, засолення ´рунтів тощо.
      Напірні води – підземні води, які перебувають під гідростатичним тиском. Напірні води в нашому краю розкриті свердловинами на глибині до 7000 метрів. В артезіанських басейнах джерелом живлення водоносних горизонтів традиційно вважали поверхневі води в місцях виходу водовміщуючих порід на поверхню. За останні десятиріччя доведено, що високонапірні пластові та тріщинні води живлять горизонти з меншим напором, розвантажуючись у них. Доведено також повільний вертикальний водообмін через глинисті товщі. В гідрогеологічних областях значну роль відіграє водообмін по зонах тектонічних порушень. Для напірних вод характерна гідродинамічна та хімічна зональність. Верхня зона інтенсивного обміну до глибини 1000 м містить переважно прісні напірні води; лише окремі ділянки мінералізованих вод пов’язані з лінзами солей. Нижче, у зонах уповільненого і утрудненого водообміну, залягають води середньої та високої мінералізацій. Напірні води добре захищені від хімічного, бактеріологічного і радіаційного поверхневого забруднення, мають досить стабільний режим, тому є важливою складовою частиною водних ресурсів. Ресурси напірних вод є важливим фактором розвитку народного господарства, вони потребують раціонального використання і охорони.
 

Гідрогеологічне районування

       Наш край відноситься до Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну, до Сіверськодонецько-Дніпровської області недостатньої водності.
 

Використання підземних вод

       Перші жителі нашого краю пили воду з джерел, струмків, річок. Джерел у районі багато, знаходяться вони в долинах річок та в балках. Одне з найбільших джерел – знаменита Сажалка – знаходиться на лівому схилі Грузької долини, нижче греблі ставка, на південно-західній околиці с. Новомиколаївка. За розповідями місцевих жителів, вода цього джерела має цілющі властивості. Згодом люди почали джерела поглиблювати і розширювати; так з’явилися копанки. Копанок у нашому краю багато, використовуються для поливання городині та напування молодняка худоби. Постійні жителі нашого краю на місці джерел та копанок обладнали криниці зі зрубом та кришкою. В нашому краю близько 100 криниць. Вода з них використовується для побутових та господарських потреб населення. Найбільш відомі такі криниці:
      Пенчукова, східніше с. Володимирівка, викопав Пенчук Максим;
      Ринова, на правому березі Великого Бурлука, на північній околиці с. Нижній Бурлук;
      Біла, на північ від с. Аркадівка, біля колишнього с. Крейдянка. Криниця викопана в крейді, з неї витікає потужний струмок;
      Дівоча, на правому березі Великого Бурлука, на південно-західній околиці с. Аркадівка;
     Криничка, в Гашинівському лісі, біля улюбленого місця відпочинку місцевих жителів;
     Біла, біля колишнього с. Олійникове, також викопана в крейді;
     Шатравина, в балці Попів Яр, на східній околиці с. Ленінка;
     Зазимкова, на правому березі р. Лозовка, біля с. Ленінка. Криницю викопав козак Зазимко Федот Митрофанович на початку ХХ сторіччя, який приїхав в 1905 році в Ленінку з Чернігівщини;
     Штондина, в с. Троїцьке, в долині р. Баба. Викопав і облаштував Штунда Іван Дмитрович;
    Семенова, в балці Семенів Яр біля с. Новомиколаївка. Аналіз води: слабо мінералізована столово-лікувальна вода;
    Холодна – в балці Кринки, на південно-східній околиці с. Василенкове;
    Чайна в с. Богодарівка;
    Тарасенкова в балці Захарин Яр, поблизу с. Борівське. Викопав вчитель фізичної культури Тарасенко Олександр Іванович разом із своїми учнями;
    Березівська, в с. Березівка, біля вул. Заболотівка. Аналіз води: столова мінеральна.
    Панська, в с. Кравцівка, в долині р. Віднога;
    Криворучкина, там де балка Криворучка виходить у долину Синихи;
    Левченкова, в Гашинівському лісі. Криницю облаштував лісничий Левченко Михайло Іванович.
    Кришталева знаходиться в басейні Синихи, в балці Кришталеве. В минулі роки вода з неї по водогону подавалася на свиноферму; викопана за наказом братів Савченків Платона і Федора на поч.  ХХ ст.
    Сапина криниця в долині Бутовій, поблизу колишньої Федорівської школи.
    В Середній Долині викопав і облаштував криницю Тройнер Іван В’ячеславович. У байрачному лісі Западне криницю впорядкували механізатори СТОВ ім. Ватутіна. Смачна вода в криниці нижче греблі Василенківського ставка, в трьох криницях на вулиці Базаліївочка с. Гетьманівка та в багатьох інших. Велика подяка тим людям, які доглядають і періодично чистять криниці, щоб вода в них завжди була чиста і смачна.
    В Шевченківському районі викопано і облаштовано 511 громадських колодязів. Вони викопані в різний час до рівня ´рунтових вод на глибину від кількох до 25 метрів. З колодязів населення бере питну воду, використовує її також для побутових і господарських потреб. Контролює якість питної води Шевченківська районна санепідемстанція, яка робить відповідні аналізи колодязної води. Спільною турботою для багатьох населених пунктів є санітарно-технічний стан колодязів, бо від цього залежить якість питної води. Раніше в селах колодязі чистили і ремонтували всією громадою. Тепер значну допомогу  у підтриманні належного стану колодязів надає Шевченківський районний комбінат по наданню комунальних послуг сільському населенню. Працівники підприємства міняють колодязні кільця, ставлять зруби, обладнані кришками, будують покрівлі та огорожі. Все це сприяє не лише покращенню зовнішнього вигляду колодязів, а  й поліпшенню якості води в них, захисту її від попадання сміття, бруду, стічних вод та нітратів. В 2002 році було відремонтовано 81 колодязь, в 2003 – 148, в 2004 – понад 50, в 2005 році – 56 громадських колодязів.
     В останні десятиріччя для водопостачання населення використовуються водозабірні колонки, які господарі споруджують на власних подвір’ях. Вода зі свердловин глибиною 30-50 метрів подається споживачам  за допомогою електронасосів.
     Забирання вод водоносних горизонтів для народногосподарських потреб здійснюється за допомогою свердловин, обладнаних водонапірними баштами та електронасосами. З 2006 року ЗАТ «Шевченківська агротехніка» реалізує населенню смачну і корисну питну воду «Шевченківська», яку добувають зі свердловини завглибшки 750 м, пробуреної на території цього підприємства. За останні два роки пробурено нову свердловину в с. Борівське, проведено ремонт свердловин у селах Петрівка та Березівка, поставлено нову водонапірну башту в с. Огурцівка.
 

Антропогенні зміни водойом

      Господарська діяльність людини спричинила зміни гідрологічного, гідрохімічного та біологічного режиму водойм (річок, струмків, озер, боліт). До прямого впливу господарської діяльності на водойми належать будівництво дамб і гребель у долинах річок і балках, надмірне рибальство і браконьєрство, надходження у водойми неочищених стічних вод; до побічного впливу – внесення добрив та отрутохімікатів на сільськогосподарські угіддя та змивання їх у водойми, випадання у водойми насичених аерозолями та кислотами опадів, які надійшли в атмосферу за межами нашого краю. Серед негативних антропогенних змін водойм – погіршення санітарно-гідробіологічного стану, фізичне, хімічне та біологічне забруднення води. Фізичне забруднення виникає внаслідок збільшення у воді нерозчинених домішок – піску, глини, мулу за рахунок площинного змиву полів дощовими чи талими сніговими водами. Тверді частки знижують прозорість води, пригнічують розвиток водних рослин, забивають зябра риб та інших водних тварин, погіршують смакові якості води.
      Хімічне забруднення води відбувається за рахунок надходження у водойми з стічними водами різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі) та органічного походження (нафтопродукти, миючі засоби, пестициди). Особливої шкоди водоймам завдають нафтопродукти. Осідаючи на дно, згустки мазуту вбивають данні мікроорганізми, що беруть участь у самоочищенні води. Гниття донних осадків, забруднених органічними сполуками, продукує в воду отруйні сполуки, які забруднюють всю воду в річці чи озері. Особливе місце серед забруднювачів води посідають синтетичні засоби. Ці речовини надзвичайно стійкі, зберігаються у воді роками.
      Біологічне забруднення водойм полягає у надходженні в них зі стічними водами різних мікроорганізмів (бактерій, вірусів), спор грибків, яєць червів, багато з яких є хвороботворними для людей, тварин і рослин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки, особливо якщо вони неочищені чи очищені недостатньо. Особливої шкоди біологічне забруднення водойм завдає в місцях масового відпочинку людей. Щорічно районна санепідемстанція перед відкриттям сезону і протягом усього періоду купання здійснює лабораторний контроль за якістю води в річці Великий Бурлук, Беньківському ставку та ставку в с. Раївка. За даними фізико-хімічних показників найчастіше спостерігається підвищення нормативів у біохімічній потребі кисню. Цей показник характеризує органічне забруднення води. Іноді спостерігаються також відхилення за мікробіологічними показниками. В озерах, річках, ставках і водосховищах нашого краю часто спостерігається «цвітіння» води – масовий розвиток мікроскопічних водоростей у водній товщі, що зумовлює зміну її забарвлення та фізико-хімічних властивостей. Колір води може змінюватися від синьо-зеленого, яскраво-зеленого до жовто-зеленого та червоно-бурого залежно від забарвлення організмів та їх кількості. В наших водоймах влітку переважають синьо-зелені та динофітові водорості, навесні та восени – діатомові, рідше зелені та жовто-зелені. Основна причина «цвітіння» – ефтрофування водойм внаслідок нагромадження в них надмірних запасів поживних речовин, зокрема фосфору, азоту, вуглецю та інших, що пов’язано з антропогенним і природним забрудненням Помірне «цвітіння» сприяє збільшенню рибопродуктивності водойм. Але надмірне «цвітіння» води спричинює погіршення прозорості, смакових якостей води, зміну хімічного складу, кольору, зумовлює збільшення каламутності, нагромадження органічних сполук, у тому числі токсичних, виникнення замор риби. «Цвітіння» води – складне екологічне явище, регулювати його рівень дуже важко.
 

Охорона внутрішніх вод

      Охорона вод – комплекс правових, адміністративно-господарських, науково-дослідних, громадських та інших заходів, спрямованих на збереження і раціональне використання водних ресурсів. Охорона вод включає захист усіх водних об’єктів від руйнування (замулення, заростання), уникнення порушень гідрологічних особливостей та хімічного складу води. У «Правилах охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами» зазначено, що вміст кожної отруйної речовини у воді не повинен перевищувати гранично допустиму концентрацію. Для цього стічні води очищають різними методами: механічним, хімічним, фізико-хімічним та біохімічним. Малі водойми, грунтові води, малі річки потрібно ретельно охороняти, бо вони дають прісну воду для народного господарства, є середовищем існування живих організмів, які забезпечують нормальний гідрогеологічний режим нашого краю. Одним з найважливіших способів збереження малих річок є недопущення їхнього замулення внаслідок розорювання схилів долин та порушення правильного співвідношення між площею багаторічної трав’янистої рослинності та орними землями. Треба продумано вести сільське господарство, суворо дотримуватися правил агротехніки. В охороні річок, озер, водосховищ важливу роль відіграють спеціальні водоохоронні зони, де обмежена або повністю припинена господарська діяльність. Ширина водоохоронних зон залежить від довжини річки.
        У цих зонах бажано створювати лісозахисні смуги. Особлива роль в охороні малих річок належить прибережним смугам – територіям суворого обмеження господарської діяльності людини, виділених в установленому порядку у межах водоохоронних зон. Прибережну смугу встановлюють на обох берегах річки вздовж урізу води (під час межені) завширшки: для річок довжиною 50–100 км – до 50 м, довжиною до 50 км – не менше 20 метрів. Вздовж берегів озер, ставків і водосховищ ширину прибережної смуги встановлюють не менше 20 м від нормального рівня води водойми. У межах прибережної смуги заборонено: регулярне розорювання земель, застосування отрутохімікатів, випасання худоби і організація літніх таборів для неї, будівництво виробничих і житлових об’єктів, баз відпочинку, палаткових містечок, стоянок автомобілів, влаштування звалищ сміття, відходів виробництва, виконання інших робіт, що впливають на стан водних об’єктів.
        Вчені розробили цільову комплексну водоохоронну програму «Малі річки», в якій передбачено водоохоронні заходи, що забезпечиватимуть зменшення забруднення води промисловими, сільськогосподарськими та комунально-побутовими стоками. Найважливішою складовою частиною цієї програми є водоохоронна лісомеліорація, тобто використання лісонасаджень для збільшення кількості й поліпшення якості води у річках та джерелах улітку. Водозахисні лісові насадження регулюють стік, зменшуючи поверхневий та збільшуючи ´рунтовий. Для боротьби із «цвітінням» води найефективнішими є профілактичні засоби, спрямовані на захист водойм від забруднення і нагромадження поживних сполук за рахунок видалення зі стоків фосфору, азоту, органічних речовин. Для зниження рівня «цвітіння» води треба вилучати з водойм надмірну масу водоростей за допомогою біологічних і технічних засобів.
       Грунтові води потребують охорони від забруднення промисловими і побутовими стоками, отрутохімікатами, мінеральними добривами.
       Правову охорону водойм нашої країни регулює закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), відповідно до якого всі водні об’єкти України підлягають охороні від забруднень, засолення, виснаження. А це можливе лише за умов виконання системи комплексних водоохоронних заходів. У законі передбачено адміністративну і карну відповідальність за порушення правил користування водоймами, їх забруднення токсичними стічними водами. Заборонено використовувати підземні води для технічних потреб.
 

Переглядів: 108
Дата публікації: 15:29 25.06.2018
Версія для слабо- зорих