Пошук
Посилання
 

 

Рослинність

Фізико-географічні (природні) зони


       Шевченківський район знаходиться у двох фізико-географічних зонах: лісостеповій і степовій. Північна та східна частини Шевченківщини знаходяться в лісостеповій природній зоні (56% території краю), а південна і південно-східна частини – в степовій (44% території). Умовна межа між природними зонами проходить по вододілу річок. Басейни річок Гнилиці, Великого Бурлука та Осинівки знаходяться в лісостеповій природній зоні, а басейни річок Середня Балаклійка і Синиха – в степовій. Зональні типи рослинності Шевченківського району – це лучні степи, які характерні для лісостепової природної зони та різнотравно-типчаково-ковилові степи. Крім зональних, у нашому краю незначну площу займають азональні типи рослинності: байрачні дубові ліси, рослинність заплавних луків, водно-болотна рослинність.
     На жаль, і лучні, і різнотравно-типчаково-ковилові степи в нашому краю розорані і тепер на їх місці сільськогосподарські угіддя та населені пункти. Природна степова рослинність, видозмінена надмірним випасанням худоби та сінокосінням, збереглася лише на схилах річкових долин та балок.
 

Лучний степ

     На півночі та сході нашого краю переважає рослинність лучних степів на чорноземах типових, для яких характерні не тільки степові, а й лучні трави. Дерновинних злаків мало, переважають кореневищні широколисті злаки: різні види тонконогу (лучного, звичайного, однорічного, бульбистого), пирію (повзучого, волосистого), мітлиця тонка, куничник сіруватий, куничник непомітний, метлюг звичайний, чаполоч пахуча, костриця борозниста (типчак), костриця валезійська, типчак лучний, типчак червоний, ковила волосиста (з неї роблять щітки), тимофіївка степова, вівсюг звичайний, перлівка поникла, грястиця збірна, стоколос прибережний, стоколос безостий, келерія гребінчаста. Для лучних степів також характерні осоки, які домішуються до злаків, що становлять основу травостою: осока низька, осока просовидна, осока жовта та заяча. Взагалі степові осоки ніжніші і м’якіші, ніж лучні і болотяні, і до цвітіння, поки не загрубіють, осоки добре споживаються худобою. В лучних степах дуже багате і буйне різнотрав’я, в якому переважають вологолюбні види: конюшина лучна, конюшина повзуча, шавлія лучна, шавлія поникла, жовтець багатоквітковий та золотистий, шолудивник чубатий, горицвіт весняний, суниці зелені, гикавка сіра, деревій звичайний та щетинистий, гадючник шестипелюстковий, в’язіль барвистий, чина бульбиста, люцерна серповидна, каролиця звичайна, астрагал еспарцетний, фіалка запашна, еспарцет донський, чебрець звичайний, звіробій звичайний, лабазник звичайний, залізняк колючий та бульбистий, молочай степовий, полин звичайний та гіркий, горошок мишачий, кульбаба лікарська, маренка чіпка та красильна, незабудка дрібноцвіта і польова, цикорій звичайний (петрові батоги) та багато інших видів рослин, які створюють неповторну красу лучних степів. Карагана кущова (її в народі називають дерезою) утворює невеликі за площею зарості. Зрідка в лучному степу на фоні трав’яного покриву підносяться кущі вишні степової, терну звичайного, шипшини собачої та мигдалю низького. Такий різноманітний склад різнотрав’я лучного степу зумовлює його різнобарвність. Особливо барвистий степ у травні-червні, коли відбувається масове цвітіння більшості видів рослин. З метою збереження і відтворення природного комплексу цілинної степової рослинності нашого краю в балці  Сараневата (басейн р. Гусочка) створений ботанічний заказник «Новомиколаївський» загальною площею 47,7 га.
 

Різнотравно-типчаково-ковиловий степ

       Різнотравно-типчаково-ковилові степи сухіші, ніж лучні. Займають вони південну і південно-східну частину Шевченківського району. Для природного рослинного покриву степів характерне панування трав’янистої рослинності, пристосованої до посушливого клімату. Невеликі площі дубових байрачних лісів знаходяться у верхів’ях глибоких балок. Незначну площу займають чагарникові степи. Основу травостою різнотравно-типчаково-ковилового степу складають багаторічні вузьколисті дерновинні злаки (типчак, ковила) і меншою мірою – кореневищні. Значне місце належить посухостійкому різнотрав’ю. Головна причина безлісся степу – дефіцит вологи. Через жарке літо, невелику кількість опадів і нерівномірне випадання їх протягом літа, значне випаровування в степу часто бувають посухи і суховії. Степові рослини стійко витримують таку негоду. Протистояти вітру степовим травам допомагають тонкі, але щупкі і розгалужені корені в одних рослин або довгі і міцні – в інших. Рослини також мають пристосування для перенесення спеки: вузькі або дрібні листки, листя часто опушене або вкрите восковим нальотом. Деякі рослини мають жорстке листя. Частина рослин розвивається у весняний період, коли достатньо вологи. З настанням спеки в них уже достигають плоди, надземна частина засихає, а під землею зберігаються до наступної весни цибулини, бульби.
       Величний і прекрасний квітуючий степ! Залежно від цвітіння тих чи інших рослин він то голубий, то жовтий, то білий з різними відтінками. Така мінливість – результат пристосування видів до метеорологічних умов: одні рослини починають свою вегетацію раніше, інші – пізніше; одні ростуть швидко, інші – два-три місяці. Навесні цвітуть брандушка різноколірна, півникик  низенькі, шафран сітчастий, горицвіт весняний, ломиніс цілолистий, гіацинти блідий та інші. Дещо пізніше розвиваються багаторічні трави: кипець гребінчастий, типчак, осока рання, цибуля кругла, шавлія лучна та поникла, дивина фіолетова, китятки губаті та ін. У червні-липні квітнуть рослини типу перекоти поле, вероніка степова, гвоздика біла, ковила волосиста, безсмертки однорічні, бородач звичайний, цикорій звичайний.
      Різнотравно-типчаково-ковиловий степ має густий трав’яний покрив, основу якого складають багаторічні дерновинні злаки – тонконіг вузьколистий, типчак (або костриця борозниста), стоколос безостий, тимофіївка степова, келерія гребінчаста, житняк гребінчастий та різні види ковили – волосиста (тирса), Лессінга, пірчаста. З кореневищних злаків поширені пирій  ковилолистий, пирій волосистий, очеретянка звичайна та інші види. Значне місце в трав’яному покриві займає посухостійке різнотрав’я, де поширені такі види: чина бульбиста, конюшина повзуча, астрагал еспарцетний та пухнастоквітковий, безсмертки однорічні, еспарцет донський, шавлія поникла і кільчаста, гикавка сіра, гадючник звичайний, чистець трансільванський, полин звичайний і повзучий, подорожник степовий, горицвіт волзький, цикорій звичайний, залізняк колючий та ін. Звичайними рослинами різнотравно-типчаково-ковилового степу нашого краю є гіацинтик блідий, гвоздика біла, буркун лікарський, молочай степовий, незабудка дрібнолиста, фіалка польова, оранта жовта, дивина східна, сухоребрик мінливий, переломник великий, цмин пісковий, чебрець Маршалла, звіробій стрункий та багато інших. До групи рослин «перекоти поле» належать катран татарський, залізняк колючий, кермек широколистий, лещиця волосиста (качим), м’ята дрібноквіткова та інші рослини. Восени вітер відриває їхні висохлі стебла і котить по степу, розсіваючи насіння. Через це в народі ці види рослин називають «перекоти-поле». Серед степових рослин багато цінних лікарських.
 

Чагарниковий степ

      Незначну площу в нашому краю займають чагарникові степи, де поряд з трав’янистими рослинами ростуть такі види чагарників: карагана кущова (або дереза), яка утворює зарості, терен степовий, вишня степова (або вишня кущова), таволга звіробоєлиста, глід обманливий, мигдаль низький, різні види шипшини. Степовий чагарник карагана кущова під час цвітіння всіяна золотавими квітками. Кущі висотою 30-80 см дуже розгалужені й колючі. Пройти крізь зарості карагани дуже важко, бо частина прилистків біля основи численних листочків перетворилася в гострі колючки. Звідси друга назва рослини – дереза. Дуже розростається завдяки кореневим пагонам і часто утворює цілі хащі. Квітки містять багато нектару і приваблюють бджіл, які запилюють рослини. Серед степових кущів терен степовий – один з найбільш розповсюджених. Цвіте в квітні-травні, рясно вкриваючись білими квітками. Рослина посухостійка. Росте на схилах балок і річкових долин. Легко розмножується насінням і вегетативно. Добрий медонос. Одним з останніх степових кущів зацвітає глід обманливий. Його високі розложисті кущі до 2-5 м заввишки ростуть на схилах балок переважно в південно-східній частині нашого краю. Наприкінці серпня – у вересні дозрівають плоди. Вони невеликі, червонувато-оранжеві, їстівні – смачні і корисні. Найбільшу площу чагарникові степи займають на території Сподобівської сільської ради, в басейні р. Синиха. Для збереження в природному стані ділянки з реліктовими степовими угрупованнями в 1997 році створений ботанічний заказник «Сподобівський».
 

Байрачні ліси

      У верхів’ях глибоких балок нашого краю зростають дубові байрачні ліси (байраки), яких налічується 59. У північно-західній частині Шевченківщини, яку облямовує долина Великого Бурлука, всього 6 байрачних лісів: Бугаїв та Гадючий біля с. Нижній Бурлук, Довгенький та Кругленький західніше с. Аркадівка, Байрак поблизу с. Горожанівка та Западне північно-східніше колишнього с. Олійникове. Всі інші ліси зростають переважно в південно-східній та південній частинах Шевченківщини. Найбільше байраків на території Сподобівської (18) та Березовської (14) сільських рад. Найбільший за площею природний байрачний ліс – Тишківський (115,6 га), який знаходиться південніше села Старовірівка в балках Тишківський та Мархова.
     Деревостій байрачних лісів становлять дуб звичайний, в’яз листуватий (берест), липа серцелиста, ясен високий та звичайний, клен польовий, груша звичайна, в’яз гладенький. У чагарниковому ярусі – клен татарський, бруслина бородавчаста, глід обманливий, ліщина звичайна, жостір проносний. У трав’яному покриві – тонконіг дібровний, перлівка ряба, фіалка запашна, копитняк європейський, купина лікарська, проліска дволиста, ряст ущільнений та порожнистий, тюльпан дібровний, зірочник лісовий, хвощ лісовий, анемона лісова, пшінка весняна, сон широколистий, рутвиця проста, чистотіл звичайний, крупка дібровна, проліска дволиста, цибуля ведмежа (левурда), купина запашна та інші види рослин. На узліссях ростуть степові чагарники: терен звичайний, вишня степова, карагана кущова, різні види таволги і шипшини.
 

Широколистяні ліси

     На Шевченківщині ліси займають 3965 гектарів, що становить 4,5% площі району. Природних широколистяних лісів (нагірних дібров) у Шевченківському районі немає. Для захисту грунтів від водної ерозії на правому крутому схилі долини Великий Бурлук біля сіл Шишківка, Горожанівка, Мостове, Одрадне, між селами Аркадівка і Михайлівка, а також на правому схилі долини Красногорки, в балці Ясенове, на правому схилі Сазонівської балки та в інших місцях насаджені ґрунтозахисні та водоохоронні широколистяні ліси. З них найбільший за площею – Гашинівський ліс (272 га) – насаджений на початку ХХ століття за наказом пані Гашинської Т. М. Гашинівський ліс розташований між Ковалівським фруктовим садом на заході і північно-західною околицею с. Горожанівка на сході, його довжина 6 км, пересічна ширина 500 м. Основна деревна порода – дуб  звичайний. Також у лісі ростуть ясен високий та звичайний, клени гостролистий, звичайний, татарський та польовий, в’яз гладенький та листуватий. В окремих місцях ростуть липа серцелиста, береза бородавчаста, ліщина звичайна, акація біла. Трав’янистий покрив Гашинівського лісу різноманітний за екологічними особливостями. Ранньою весною, до появи листя на деревах, цвітуть ефемероїди: проліска дволиста, ряст порожнистий та ущільнений, анемона жовтецева та лісова, пшінка весняна, зірочки жовті та маленькі, тюльпан дібровний. У цей же період квітують довговегетуючі багаторічники: фіалки лісова, запашна та дивна, медунка темна, конвалія травнева, первоцвіт весняний, чина весняна, сон широколистий. Ця рослина має лікарські та фарбувальні властивості. Масове збирання для букетів призвело до загрози зникнення цього виду, і сон широколистий занесений до Червоного списку Харківської області. До початку літа розвиваються злаки і осоки: тонконіг дібровний, перлівка поникла і ряба, просянка розлога, куцоніжка лісова, костриця велетенська, осока лісова і пальчаста та інші. Тіневитривале різнотрав’я Гашинівського лісу становлять копитняк європейський, яглиця звичайна, зірочник лісовий, купина запашна, астрагал солодколистий, чистець лісовий, підмаренник запашний, ранник вузлуватий. На узліссях ростуть терен звичайний та лучні рослини: конюшина лучна, грястиця збірна, тонконіг лучний, в’язіль барвистий, звіробій звичайний, деревій майже звичайний, дзвоники персиколисті.
      В ХIХ столітті за наказом пана Балдина в балці на південній околиці с. Семенівка насаджений Балдинів ліс на площі 14,4 га. На початку ХХ століття в балці Ясенове (басейн Волоської Балаклійки) насаджений Ясеновий ліс на площі 7,1 га. Інші листяні ліси насаджені пізніше. Також у другій половині ХХ століття досаджені деякі природні байрачні ліси, внаслідок чого збільшилася їхня площа.
 

Соснові ліси

     Соснові ліси насаджені в нашому краю в 1975–1985-х роках. Ростуть ці ліси на правому корінному березі Великого Бурлука біля колишнього с. Сергіївка (Сергіївський, 22,3 га), біля колишнього с. Олійникове (Крейдянський, 38,8 га), на правому схилі Довгої балки (В Довгій, 41 га), в балках Джурів Яр та Рибівський Яр біля с. Волоська Балаклія (Сосновий, 37,5 га), на правому крутому березі р. Гусинка біля сіл Новомиколаївка та Іванівка, біля с. Горожанівка, на території Березівської сільської ради та в деяких інших місцях. У деревостої переважає сосна звичайна, є посадки сосни кримської та деяких інших хвойних дерев. У підліску та на узліссях соснових лісів насаджені також вовчі ягоди звичайні, крушина ламка, жостір проносний, бузина чорна і червона та інші чагарники. Трав’янистий покрив складається із злаків (тонконіг степовий, жито дике, чаполоч пахуча, куничник наземний, костриця Бекера, тонконіг піщаний) та різнотрав’я (цмин пісковий, зірочки маленькі, полин Маршалів, ломиніс прямий, чебрець Паласів, волошка піщана та ін.).
     Сосна звичайна досягає 25-40 м заввишки, має пірамідальну крону, Темно-зелені колючі хвоїнки ростуть по дві на вкорочених пагонах. Цвіте у травні, запилюється вітром. Стиглі шишки яйцевидні, сірувато-бурі, на зігнутих ніжках. На лусках містяться насінини з плівчастими крильцями, які відіграють роль парашутиків. Сосна – світлолюбна рослина з добре розвиненою кореневою системою. У соснових лісах надзвичайно чисте повітря, насичене смолистим ароматом. Чим вища температура повітря і сильніше пригріває сонце, тим більше виділяє сосна летких ароматичних речовин – фітонцидів. Це в основному ефірні речовини, які мають сильні бактерицидні властивості і здатні вбивати шкідливі мікроорганізми, хвороботворні бактерії, зокрема збудників туберкульозу. Кожна хвоїнка сосни – озонатор повітря, тому в сосновому лісі дихається легко, повітря тут цілюще і чисте. Соснові ліси також мають величезне естетичне значення. Сосновий ліс завжди світлий і радісний, у ньому приємно відпочивати в будь-яку пору року.
 

Полезахисні лісопосадки

     Полезахисні лісопосадки насаджені в нашому краю всюди переважно в 1930-х – 1950-х роках для снігозатримання та боротьби з вітровою ерозією грунтів. Площа лісопосадок у Шевченківському районі становить 1286 га. Тепер лісосмуги є неодмінною складовою степового краєвиду. Дерева насаджені в 4, 5, 6, 8 рядів і є межами полів. Ширина лісопосадок переважно 9-13 метрів. Є в нашому краю і подвійні посадки з дорогою посередині. Вони були насаджені на межах колишніх колгоспів. Дорога була межею, а біля неї суміжні колгоспи насаджували свої лісопосадки. Основною деревною породою в лісопосадках є дуб звичайний. У багатьох посадках головними породами є тополя чорна, акація біла, ясен звичайний, клен-явір, клен звичайний, маслинка вузьколиста (її в народі називають маслиною). Квіти маслинки дуже пахучі, а плоди багаті на вуглеводи та мінеральні солі. З них виготовляють цукати, вина. Дуже рідко зустрічаються посадки в’язу гладенького і липи серцелистої. В окремих посадках центральні ряди займає головна деревна порода, а в бічних рядах насаджені кущі: вовчі ягоди звичайні, жостір проносний, бруслина європейська, бузина чорна та червона. Треба знати, що вовчі ягоди – невисокий кущ до 1,5 м заввишки, пагони якого влітку вкриваються купками яскраво-червоних соковитих плодів. Уся рослина й особливо ягоди отруйні. Навіть дотик до цієї рослини може викликати подразнення шкіри, а споживання ягід – смертельно небезпечне. Ягодами живляться птахи, таким чином розповсюджуючи насіння.
 

Прияружні та прибалкові лісосмуги

      Прияружні та прибалкові лісосмуги насаджені в другій половині ХХ сторіччя на схилах балок, річкових долин та у верхів’ї ярів для захисту сільськогосподарських земель від водної ерозії, захисту схилів балок та долин від розмивання текучими водами і зупинення росту ярів. Видовий склад дерев і кущів подібний до складу полезахисних лісопосадок.
      Значення лісомеліорації дуже велике. Деревно-чагарникова рослинність лісопосадок сприяє перерозподілу вологи, зменшує витрату її на випаровування; поліпшує склад ´рунтів та запобігає ерозії, пом’якшує клімат, виконує роль біологічного очисника повітря. Догляд за станом лісопосадок та їх охороною в Шевченківському районі займається об’єднання «Харківоблагроліс». За останні 40 років лісопосадки розрослися і поступово наступають на орні землі. Тому в останні роки почалася санітарна вирубка лісопосадок з метою поліпшення їх екологічного стану.
 

Заплавні луки

     Заплавні луки розташовані у заплавах річок, зволожуються повеневими, грунтовими і дощовими водами. Основу рослинного угруповання складають злаки та осоки: тонконіг лучний, лисохвіст лучний, костриця лучна, пирій повзучий, тимофіївка лучна, стоколос безостий, грястиця збірна, осока рання; на знижених ділянках – тонконіг болотний, очеретянка звичайна, бекманія звичайна, лепешняк великий, види осоки (звичайна, лисяча, гостра, струнка, жовта, рання, заяча, пухирчаста, побережна). Різнотрав’я складають багато видів рослин родини бобових: конюшина лучна, повзуча, альпійська, люцерна серповидна, лядвенець український та рогатий, чина лучна, вовчуг польовий, види горошку (мишачий, чотиринасінний, плотовий). З інших видів різнотрав’я ростуть різні види жовтецю (багатоквітковий, вогнистий, їдкий, золотистий, отруйний), герань лучна, підмаренник північний, підмаренник справжній, волошка лучна, деревій звичайний, дзвінець великий, коронарія зозуляча (зозулин цвіт), рутвиця (жовта, мала, блискуча), хвощ лучний, родовик лікарський, деякі види щавлю, гадючник звичайний, перстач гусячий (або гусячі лапки), шавлія лучна та багато інших. Треба знати, що рослини роду Жовтець – отруйні, спричиняють нариви  на шкірі рук людини або в роті тварин. Рідкісними рослинами на луках стали рябчик малий та великий, косарики черепитчасті, зозулинець шоломоносний, шолудивник пухнастоколосий. На луках ростуть верби і лози. Зрідка ростуть бур’яни – полин високий, молочай болотний, нетреба звичайна, кропива глуха та ін..
      Заплавні луки використовують як пасовища та сінокоси. Частина суходільних луків на заплаві Великого Бурлука розорана під сільськогосподарські угіддя. Виникла потреба створити в Шевченківському районі ботанічний заказник для охорони природного угруповання справжніх луків.
 

Водно-болотна рослинність

     Водно-болотна рослинність поширена на зниженнях річкових заплав, на берегах річок, озер і боліт, у водній товщі та на дні водойм. Розташовується звичайно поясами. Зовнішній пояс складають різні види осоки (лисяча, бліда, пухирчаста, гостра, побережна, гостровидна, дерниста, струнка), гірчак перцевий (водяний перець), види жовтецю (вогнистий, повзучий, язиколистий, отруйний), ситняг болотний, калюжниця болотна, бекманія звичайна, череда трироздільна, очеретянка звичайна, тонконіг болотний. Другий пояс утворюють зарості таких рослин, як очерет звичайний, комиш озерний (куга або окуга), катаброза водяна, лепешняк великий, рогіз широколистий та вузьколистий, цикута отруйна, незабудка болотна, аїр тростинний (лепеха звичайна або татарське зілля). Батьківщина аїру – Південно-Східна Азія. Поширенню цієї рослини сприяли татарські вершники, які під час походів возили із собою кореневища аїру і робили з нього освіжаючий напій. Рослина дуже приємно пахне, бо у ній міститься ефірна олія, а кореневища аїру виділяють фітонциди, які згубно діють на мікроорганізми. Третій пояс мілководних рослин складають частуха подорожникова, сусак зонтичний, півники болотні, омег водяний, вех широколистий, плакун верболистий, водяний хрін, гірчак земноводний, хвощ річковий. Далі йде пояс рослин з плавучими листками – латаття біле, глечики  жовті, жабурник звичайний, водяний різак алоевидний, рдесник плаваючий, ряска мала та триборозенчаста, спіродела багатокоренева. Остання зона – це пояс занурених рослин; серед них – рдесники (блискучий, гребінчастий, пронизанолистий, продовгуватий), плавушник болотяний, водяний горіх плаваючий, пухирник звичайний, лепешняк плавучий, водяна сонка ланцетолиста, елодея канадська  кушир занурений, водопериця кільчаста і колосиста. На дні річок і озер зустрічаються зарості харових водоростей, у товщі і на поверхні води поширені нитчасті водорості – кладофора і спірогіра, які часто утворюють зелені скупчення жабуриння. В річці Великий Бурлук поширені діатомові водорості. Ці водорості навесні та восени розмножуються також у ставках та водосховищах. Різні види одноклітинних і колоніальних форм синьо-зелених та динофітових водоростей при масовому розмноженні влітку викликають «цвітіння» води, особливо поширене в невеликих ставках. До плейстону в наших водоймах належать мохи і ряски. Плейстон – своєрідний розплідник молоді багатьох риб та безхребетних, які тут накопичуються в період початкової стадії їхнього розвитку. Плейстон має велике значення в загальному кругообігу речовин між водним середовищем і атмосферою.

Рослинність Шевченківщини


 

Лікарські рослини


        Лікарські рослини – велика група рослин, що використовуються в медицині або ветеринарії як лікарські або профілактично-оздоровчі засоби. Лікарські властивості лікарських рослин зумовлені наявністю в них комплексу біологічно активних (алкалоїдів, сапонінів, глікозидів, фітонцидів, вітамінів та ін.) і баластних (таких, що здаються неактивними) речовин. Лікарські рослини використовуються у натуральному та переробленому вигляді в науковій і народній медицині як ефективний природний, біологічно дійовий засіб для лікування багатьох захворювань, а також підвищення стійкості організму до них. Як лікарську сировину використовують різні органи і частини рослин: корені, кореневища, цибулини, бульби, бруньки, листя, траву (стебла з листям), квіти, суцвіття, плоди, насіння, кору. Залежно від особливостей сировини і вмісту в ній діючих речовин заготівлю лікарських рослин проводять у різний час – навесні, влітку, восени і зрідка – взимку. В нашому краю в народній медицині застосовують близько 100 видів лікарських рослин. Цінними лікарськими рослинами є кілька видів шипшини, гльоду, шавлії, чебрецю, молочаю. Найважливішими з дикорослих лікарських рослин є валеріана лікарська, барвінок малий, конвалія звичайна, лепеха звичайна, цмин пісковий, ромашка лікарська, деревій звичайний, череда трироздільна, цикорій дикий, материнка звичайна, чистотіл звичайний, оман високий та інші. У багатьох місцевостях Шевченківщини ростуть бур’яни, серед яких також є лікарські рослини – кропива дводомна, чистотіл звичайний, подорожник великий, спориш звичайний та ін. Внаслідок антропогенних змін рослинності запаси багатьох видів лікарських рослин нашого краю, зокрема горицвіту весняного, валеріани лікарської, лепехи звичайної, золототисячника малого значною мірою скоротилися. Чимало видів дикорослих лікарських рослин потребують охорони і занесені до Червоної книги України: астрагал шерстистоквітковий, цибуля ведмежа, любка дволиста та деякі інші. Лікарські рослини належать до відновлюваних природних ресурсів. Охороняються дикорослі лікарські рослини в ботанічних заказниках «Сподобівський» та «Новомиколаївський».
 

Бур’яни

       Бур’яни зростають там, де людина в процесі господарської діяльності порушує природні угруповання – і цим сприяє бур’янам у боротьбі за існування. Бур’яни витривалі щодо впливу кліматичних умов, швидко розвиваються, їх насіння довго зберігає схожість (до 50-70 років). Плоди і насіння мають різноманітні пристосування до розповсюдження. За біологічними особливостями і умовами зростання бур’яни поділяють на три групи: польові, придорожні, рудеральні (ті, що ростуть на смітниках).
       Польові бур’яни ростуть серед культурних рослин на полях, городах, у садах, тобто там, де обробляється ´рунт. Кореневищні бур’яни: пирій повзучий, хвощ польовий, чистець болотний; коренепаросткові: будяк польовий, будяк акантовидний, осот польовий, берізка польова, щавель горобиний, льонок звичайний; однорічні ярі: зірочник середній, волошка синя, свиріпа, щириця біла, чистець однорічний, мишій зелений, мишій сизий, різні види лободи; однорічні зимуючі: грицики звичайні, талабан польовий, ромашка непахуча; однорічні озимі: метлюг звичайний, сокирики польові; дворічні: суріпиця звичайна, морква дика, синяк звичайний, чорнокорінь лікарський. Зустрічаються рослини-паразити (різні види повитиці та вовчка) і напівпаразити (види очанки, зубчатки, дзвінцю).
       Придорожні бур’яни зростають біля доріг і стежок, на вигонах – там, де їх витоптують люди і тварини. Вони світлолюбні, низькорослі, мають пружні стебла, глибоку кореневу систему і прикореневу розетку листків. Це такі: подорожник великий, гірчак пташиний (спориш), перстач гусячий (гусячі лапки), конюшина повзуча, калачики низенькі.
       Рудеральні бур’яни ростуть на смітниках, біля житла, тваринницьких ферм, біля огорож та в інших місцях. Вони високорослі, тіневитривалі. Найбільш поширені: кропива дводомна, кропива глуха, блекота чорна, дурман звичайний, полин звичайний, полин гіркий, лопух великий, болиголов плямистий, чистотіл великий, нетреба звичайна, лобода біла, редька дика та інші.
       Адвентивні бур’яни завезені до нашого краю з інших місць. Це такі як амброзія полинолиста (злісний карантинний бур’ян), циклахена нетреболиста (або чорнощир), злісні бур’яни – різні види нетреб (звичайна, колюча), галінеога дрібноцвіта, гринделія розчепірена, злинка канадська, стенактис однорічний. Надзвичайно поширені бур’яни щириця звичайна та щириця біла.
      Амброзія полинолиста – сірувата рослина з густим щетинистим опушенням, за зовнішнім виглядом нагадує полин звичайний. Стебло прямостояче, розгалужене, висотою 20-180 см. Цвіте в серпні-жовтні. Розмножується тільки насінням. Амброзія – злісний карантинний бур’ян, який завдає шкоді сільськогосподарським культурам, тваринам та здоров’ю людини. Під час цвітіння кожна рослина амброзії утворює величезну кількість пилку, який з потоком повітря переноситься на великі відстані і викликає у людей тяжке алергічне захворювання – полиноз. Блекота чорна – дворічна рослина, опушена м’якими клейкими волосками. Стебло прямостояче 20-60 см заввишки. Цвіте у травні-вересні. Плід – глечикоподібна коробочка, яке зверху відкривається кришечкою. Блекота дуже отруйна для людини і тварин (особливо насіння). Дурман звичайний – однорічна розгалужена рослина до 1 м заввишки. Квітки поодинокі, лійковидні, білі. Цвіте у червні-серпні. Плід – яйцевидна коробочка завдовжки 4 см з шипами. Рослина з неприємним запахом, отруйна.
     Бур’яни пригнічують розвиток культурних рослин, виснажують грунт, погіршують санітарний стан населених пунктів, тому злісні бур’яни необхідно знищувати.

Геоботанічне районування

      1  -  Європейсько-Сибірська лісостепова область
             Східноєвропейська провінція
             Середньооруська лісостепова підпровінція
             Вовчансько-Куп´янський округ лучних степів

      2 -  Європейсько-Азіатська степова область
             Причорноморська (Понтична) степова провінція
             Середньоодонська  підпровінція
             Смуга різнотравно-типчаково-ковилових
             і чагарникових степів та байрачних лісів


Антропогенні зміни рослинного світу

      Антропогенні зміни рослинного світу – зміни флори і рослинності, що спричинюються діяльністю людини. Вони зумовлені низкою факторів: вирубуванням лісів, розорюванням степів, випасанням, меліорацією земель, освоєнням заплав, будівництвом ставків та водосховищ. Антропогенні зміни флори полягають у зміні кількісного і якісного рослинного світу. З одного боку, зростає кількість синантропних видів (їх поширює діяльність людини), з другого – зменшується кількість і запаси корисних, рідкісних і цінних видів. Внаслідок антропогенних змін рослинного світу збіднюється видовий склад флори, популяційна різноманітність лікарських та інших корисних рослин. Звужуються ареали поширення ендемічних та реліктових видів. Антропогенні зміни рослинності полягають у зменшенні площі, зайнятої природною рослинністю, у зміні флористичного складу рослинних угруповань. Антропогенні зміни позначились на всіх типах рослинності – лісовому, лучному, степовому й болотному. Найбільших змін зазнали степи: розораність степів у Шевченківському районі становить понад 80%. У гіршу сторону змінилися природні угруповання заплавних луків внаслідок надмірного випасання худоби, сінокосіння та часткового розорювання заплав під городи та поля. Серед лісів нашого краю переважають молодняки, бо стиглі дерева були вирубані в роки війни та післявоєнного будівництва.
 

Охорона рослинного світу

      Охорона рослинного світу охоплює заходи щодо збереження популяційно-видового складу, підтримання популяцій рослин на рівні, що забезпечує їхнє існування, а також збереження різноманітних рослинних угруповань, їхніх складу і структури. З метою охорони рослинного світу в Шевченківському районі створені два ботанічних заказника місцевого значення, регламентують певні господарські заходи, здійснюють природоохоронну пропаганду, екологічну освіту. В нашій державі засновані Червона книга України і Зелена книга України.
Червона книга України – список рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин для території України, що потребують особливої охорони. Заснована в 1976 році. До другого видання книги (1994) занесений 531 вид рослин, серед яких 429 видів судинних рослин, 28 – мохоподібних, 27 – лишайників, 17 – водоростей, 30 – грибів. Ці дані свідчать про загрозливий стан рідкісних та зникаючих видів рослин в Україні. В Харківській області створений Червоний список рідкісних та зникаючих видів рослин Харківщини, до якого занесено 157 видів судинних рослин (1994 р.). В нашому краю Червоний зошит Шевченківщини заснувала вчителька біології Великохутірської загальноосвітньої школи Мартиненко Віра Миколаївна разом із своїми учнями, членами екологічного клубу «Пролісок». До Червоного зошита занесено 19 видів рослин, які потребують охорони на території нашого краю. Серед них – рябчик шаховий, тюльпан дібровний, косарики черепитчасті, сон широколистий (сон-трава), ломиніс цілолистий, півники низенькі, рястка Гуссона, астрагал шерстистоквітковий, брандушка різнокольорова, любка дволиста, різні види ковили та інші рослини.
       Зелена книга України – зведення відомостей про рідкісні рослинні угруповання певної території та про типові угруповання, що підлягають охороні. Видано в 1987 році. Містить теоретичні основи виділення рідкісних угруповань та категорії охорони їх. Охороняються такі угруповання:
      а) з домінуванням або співдомінуванням рідкісних, реліктових й ендемічних видів;
      б) ті, що знаходяться на території України на межі ареалу;
      в) унікальні для України в цілому;
      г) корінні зональні, які майже повністю знищені внаслідок господарської діяльності;
      д) ті, що мають важливе народногосподарське значення і зазнають посиленого антропогенного впливу;
      е) поширення яких скорочується.
      У Зеленій книзі України містяться дані про кожне угруповання – його загальний ареал, поширення, будову, флористичне ядро, екологічні особливості. Названо фактори, що призводять до скорочення поширення угруповань та необхідні заходи по охороні їх. Зелена книга України є основою для контролю за станом рідкісних угруповань рослинного покриву нашої Батьківщини.
     Для раціонального лісокористування, збільшення площі штучних лісових насаджень, охорони лісів від пожеж та незаконних порубок за ініціативи заслуженого лісівника Василя Юхимовича Косяченка в 1971 році вперше на території Шевченківського району створене лісництво.
     За двадцять років роботи Шевченківського лісництва насаджено сотні гектарів лісу на правих крутих берегах річок Великий Бурлук, Гусинка, Волоська Балаклійка, Красногорка. На території Березівської та Сподобівської сільських рад створені захисні лісові насадження на ярах, у балках, на крутих схилах, змитих землях і пісках. Однак на початку 1990-х років через об’єктивні причини Шевченківське лісництво припинило своє існування і було реформоване. У 2001 році вийшла постанова уряду щодо заліснення сільськогосподарських малопродуктивних земель. За підтримки Державного комітету лісового господарства та Харківської облдержадміністрації було прийнято рішення про відродження лісництва в Шевченківському районі. 29 травня 2004 року відбулося урочисте відкриття Шевченківського лісництва, яке є підрозділом Чугуєво-Бабчанського держлісгоспу. Очолює лісництво лісничий Меланко Сергій Анатолійович. І вже в 2004 році Шевченківське лісництво на рекультивованих землях Старовірівського кар’єру висадило 25 тис. саджанців, а в  2005 р. насаджений ліс на площі 23,5 га. В 2006 році насаджено 54 га сосни кримської.
       Рослини, які цвітуть навесні, завжди привертають до себе увагу своєю красою і тим, що це перші розквітлі рослини після довгої зими. На жаль, часто їх збирають, складаючи великі букети. Рослини, у яких зірвані квітконосні пагони, не дають плодів і насіння. Це перешкоджає їхньому розмноженню. Під час збирання букетів часто весняні рослини знищують повністю, вириваючи їх з коренями. Багато весняних рослин стали великою рідкістю. В Шевченківському районі потребують охорони такі види весняних дикорослих рослин: горицвіт весняний, анемона лісова («орлики»), сон широколистий (сон-трава), півонія вузьколиста, півники низенькі («петушки»), шафран сітчастий, підсніжник звичайний, брандушка різноколірна, гадюча цибулька китицева, гіацинтик блідий, рябчик великий, рябчик малий, тюльпан дібровний, первоцвіт весняний та інші. Не можна допустити повного їх зникнення. Ми повинні дбати про збереження весняних першоцвітів, не рвати їх заради того, щоб через день викинути. Краще милуватися ними в природі.
      Кожного року в нашому краю восени та весною при сильних східних вітрах несвідомі громадяни підпалюють суху траву та болотну рослинність, не розуміючи, що випалювання очерету, рогозу чи сухої трави завдає величезної шкоди природі: обгоряють і потім гинуть верби і лози, які ростуть на заплаві, у вогні гине велика кількість корисних комах та їх личинок, дим забруднює повітря. Вогонь знищує паростки трав і квітів, кущі (особливо багато дерези і терну), дерева, нерідко загоряються лісопосадки, ліси, цвинтарі. Та й любителям природи доводиться «милуватися» чорним згарищем кілька місяців. Особливо небезпечний вогонь навесні, коли горить суха рослинність на річкових заплавах, знищуючи місця гніздування і гнізда журавлів, диких гусей, качок, куликів… А губителям природи це байдуже. І ніякої відповідальності за знищення природи.
      А навіщо випалювати очерет? Випалювання сухого очерету не приводить до його знищення, тому що в лучно-болотному грунті заплав залишаються кореневища, з яких весною виростає молодий очерет. А також треба знати, що згідно зі статтею 27 Закону України «Про рослинний світ» забороняється випалювання стерні, сухої природної рослинності луків, пасовищ, ділянок зі степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю без дозволу органів державного контролю у галузі охорони навколишнього середовища. У разі порушення цього Закону на громадян накладається штраф. Його розмір згідно зі ст. 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення складає: для громадян – від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: для посадових осіб – від 50 до 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Не випалюйте суху природну рослинність, не завдавайте шкоди природі.
      Не рубайте і не пиляйте хвойні дерева перед новим роком! За самовільно зрубану сосну чи ялину доведеться сплатити штраф не менше 125 грн. І справа навіть не в сумі штрафу. Браконьєр помилується зрубаною сосною два тижні і викине її, а всі інші люди вимушені спостерігати роками пеньки або дерева без верхівок.
      Бережіть рідкісні та зникаючі рослини лісів, степів, лук і боліт.

Переглядів: 58
Дата публікації: 15:33 25.06.2018
Версія для слабо- зорих